ФРАНКІВЕЦЬЧАСОПИС ДРОГОБИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені ІВАНА ФРАНКА

УЧИТЕЛЕМ ШКОЛА СТОЇТЬ Іван Франко № 2

(247)лютий

2017ШАНОВНА АКАДЕМІЧНА СПІЛЬНОТО!

“МОВО РІДНА, СЛОВО РІДНЕ”Народи – наче квіти розмаїті,Їх мови творять китицю чудову.Й нема образи більшої на світі,Як та – коли образять рідну мову.“Малі та бідні мови…”? Лиш забродиТак думають – уголос чи про себе.Та ж рідна мова кожного народуВідповідає всім його потребам!Вона – як мати: хай не виняткова,Але і наймиліша, й найдорожча.Найбільша честь – своє родиме словоНести, як стяг, на найлюдніші площі.То ж рідне слово завждоньки на вартіНародної і пам’яті, і слави.Без мови рідної – чого ми варті?Суха билина – вітру для забави.Та ж мова – то життя, душа народу!І хай людці затямлять злоязикі:Всі мови світу рівні від природи,Й нема малих – усі вони в е л и к і!“Благословенна рідна мово,Бентежна радосте, тривожний болю,Моє ти щастя, доле веселкова,Святися вічно!” – я щодень глаголю.

“Це справа не когось одного чи кількох,це справа усіх, тому всі мають брати участь”.Саме ці слова стали переломними, коли наїв-на 17-річна першокурсниця для себе вирі-шила: “Потрібно говорити вголос, потрібнотуди, на Майдан”.

Виїзд автобусів розпочався 28 листопадаз самого ранку. Весела натхненна компаніявсю дорогу обговорювала останні події україні, що активно підіймалася протестамина дії влади. І от ми вже там: сцена Майдануз завзятими голосами українських зірок, боч-ки з дровами просто на бруківці, щоб не за-мерзнути, пункти обігріву, харчування, яка-не-яка охорона, – все це невеликий самоорга-нізований мурашник, який знає, чого хоче інавіщо. Проте за кілька годин настала ніч, ічерез погодні умови (як зараз пам’ятаю, щонавіть у зимовому одязі, гріючись біля бочкита загорнувшись у коцик, було страшенно хо-лодно) натовп суттєво зменшився. Лишилисянайстійкіші. Вже сьогодні, аналізуючи своюпершу поїздку на Майдан, я розумію, що тоді,28 листопада, все було просто забавкою, болише частина з тих, хто лишився, були сві-

домими свого вибору, решта кайфувалапід безкоштовні виступи улюблених укра-їнських виконавців. А вже пізніше си-туація стала значно серйознішою…

Поверталися ми до Дрогобича ввечері29. Стомлені безсонною ніччю, промерзлі

до кісток усі моментально поснулиу теплому автобусі. Якби ж тоді мизнали, наскільки добре нас захищалиянголи-охоронці… Телефонні дзвін-ки від знайомих о 4 ранку з питан-нями, де ми і що з нами, важко сту-кали у сонні свідомості. Відбувсярозгін Майдану, силовий розгінМайдану… І враз усе стало зовсімпо-інакшому. Дитячі забавки зали-шилися там, із цілодобовим майда-нівським концертом…

А далі… У січні Майдан уже бувкардинально іншим. Не в плані само-

організації, ні. Іншим у розумінні та діях. Ізбарикадами, Самообороною, КМДА і Бу-динком профспілок. І незліченним моремтих, хто вірив у зміни.

Розташувалися ми у Будинку профспілокіз тернополянами. Відкриті, але вже більшзосереджені, злагоджені й дорослі. Спраглідо змін та віри у світле майбуття. Годинник ідалі йшов у своєму злагодженому режимі.Патрулювання, медичні огляди, реєстраціяновоприбулих. І чомусь зовсім байдуже булодо власної втоми й застуди. Так було треба.Хоча б на день, два, тиждень.

Говорять, ніби запал Майдану згас. Я жвважаю, що він нехай невеличким вогником,але все ж жевріє у кожному з нас. Бо мипам’ятаємо... Уже три роки...

Олена МЯЛО,студентка інституту іноземних мов,

гр. АН-41

ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ

Щиросердечно вітаю Вас із Міжна-родним днем рідної мови!

21 лютого усі нації та народи відзна-чають Міжнародний день рідної мови,проголошений на ХХХ сесії Генеральноїконференції ЮНЕСКО у 1999 році в Па-рижі як день підтримки мовного та куль-турного різноманіття і багатомовності.

Із тисяч мов, які існують на планеті,найдорожчою для кожного є його ріднамова. Не можна ходити рідною землею,не зачаровуючись виплеканою народому віках мовою. Народне прислів’я гово-рить: “У кого рідна мова, у того й душаздорова”.

Наша українська мова належить донайбагатших мов світу. Багато зробилидля її вдосконалення освічені люди різ-

них часів – письменники, вчені, видавці... Ми з Вами отримали в спадок багату, роз-винену, гнучку українську літературну мову. Нею можна висловлювати все: віднайскладніших термінів до найтонших відтінків людських почуттів.

Всебічна підтримка державності мови, зростання її престижу, зміцнення та розвиток– почесна місія кожного громадянина України. Тож шануймо і любімо рідну мову,піклуймося про неї, розкриваймо для себе її велич і могутню силу. Збережімо її в усійчудовій красі для себе й наступних поколінь! Нехай українське слово буде для насдуховним джерелом життя і оберегом!

Надія СКОТНА, ректор, професор професор Михайло Шалата

ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

ТРИ РОКИ БОЛЮ, ЩО НЕЗАБУТИ…

(ДО ДНЯ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ)

Франківець2 21 лютого 2017 р. № 2 (247) 21 лютого 2017 р. № 2 (247)

Щиро вітаємо доцента кафедри практикианглійської мови

Наталію Василівну БОЙЧУК,висококваліфікованого і самовідданого пе-дагога, авторитетну й надійну колегу, чуйнута життєрадісну людину і просто чарівну ха-ризматичну жінку з Днем народження!

Бажаємо ніколи не зраджувати своїм го-ловним принципам: справедливості, лояль-ності та професіоналізму. Нехай Ваша працябуде високо оцінена і приносить задоволен-ня, а будь-які повороти долі завжди відкри-вають лише нові обрії майбутніх перспек-тив. Відмінного Вам здоров’я, невичерп-ного оптимізму, життєвої наснаги, профе-сійних успіхів, особистих творчих досяг-нень, сімейного благополуччя та гармонії.

Зима – чудова пора в неймовірних білихшатах зі снігу й прикрасах із діамантів ільоду. Накинувши на свої плечі шаль вітруі хуртовини, вона легко ступає по землі,радуючи нас своєю красою та веселимизимовими святами. Саме в цей час, коливсі дерева закутані в білі пухнасті шуби,коли іній на них переливається всіма ко-льорами, святкує свій день народження

Ігор Миронович ГРИНИК,кандидат педагогічних наук, доцент, декансоціально-гуманітарного факультету.

Найщиріші вітання складаємо Вам, Іго-рю Мироновичу, від усього рідного фа-культету. Уся Ваша наукова і педагогічнадіяльність пов’язана із Франковим вишемі системою освіти нашого регіону та Укра-їни. З 1994 року Ви були сумлінним сту-дентом. Після закінчення у 1999 р. з відзна-кою факультету іноземних мов Дрогобиць-кого державного педагогічного універси-тету ім. І. Франка Ви активно включилисядо життя академічної спільноти. Автори-тет і визнання здобували вмінням та орга-нізаторськими здібностями. Ваші науковіпошуки увінчалися захистом у 2014 роцідисертації на здобуття наукового ступенякандидата педагогічних наук.

Окремий і надзвичайно важливий ар-куш Вашого життя сьогодні – посада де-кана соціально-гуманітарного факультету.Ви зуміли згуртувати навколо себе талано-витих викладачів, яким під силу найсклад-ніші завдання. Ви завжди цікавитеся жит-тям кафедр, спілкуєтеся із колективом нависоколюдяній, гуманній основі, живете

НАЙЩИРІШІ ВІТАННЯ ІЗ ЮВІЛЕЄМ!

Олену Миколаївну ВЕСЕЛОВСЬКУ,методиста вищої категорії навчально-ме-тодичного відділу, заступника головипрофкому працівників із прекрасним свя-том – п'ятдесятилітнім ювілеєм! Нехай цейвік подарує Вам море позитивних і неза-бутніх моментів, подорожей і найприєм-ніших вражень!

Бажаємо Вам завжди святкового наст-рою та душевного комфорту, щоб кожендень Вашого життя був світлим і соняч-ним. Нехай Вас підтримують та надихаютьрідні, розуміють друзі, колеги цінують Вашдосвід і авторитет, минають негаразди танепорозуміння.

Хай Боже благословення завжди буде зВами та дарує непохитні віру, надію і любов.

Міцного здоров'я, успіху і багато при-водів для радості!

ВІТАЄМО ІЗ ЮВІЛЕЄМ!

З повагою та вдячністю колектив кафедри практики англійської мови

Не рахуйте сьогодні роки,Порахуйте Ви краще усмішки,

Порахуйте дні – і веселі, й сумні,Як сторінки хорошої книжки.

Хай багато сьогодні ще весен і зимЗлине в радості, мирі, в спокої,

Хай довго ще сяє Ваша зірка вгорі,Дні минають у щасті й любові!

На довгий вік, на многії літа,На шану від людей, тепло родинне,

Стелися, доле, крізь усе життя,Лише добром для ДОБРОЇ ЛЮДИНИ!

З найкращими побажаннями колективнавчально-методичного відділу

їхніми турботами, проблемами і ра-дощами. Вашої уваги не оминає жод-на, навіть найменша подія факуль-тетського життя. Під Вашим умілимкерівництвом факультет живе разоміз часом, відкритий для впроваджен-ня нових ідей, зорієнтований на кра-щі зразки у царині освіти.

Ваше ім’я відоме не тільки в Україні,а й за кордоном. Ви активно здійс-нюєте розвиток міжнародної співпра-ці на факультеті, берете участь у різно-манітних міжнародних програмахобміну та навчання. Це – літні про-грами Університету м. Умео (Швеція),у 2006 – 2010 рр. – керівництво група-ми студентського обміну між нашимфакультетом та факультетом приклад-них наук Ерфуртського університету(Німеччина), з 2011 р. – організаціяспівпраці з Університетським ко-леджем КАТО (м. Кортрійк, Бельгія).

Водночас Вам вдається бути зраз-ковим сім’янином та чудовим батьком, який є справжнім прикладом і другом длясвоєї родини.

Ігорю Мироновичу, Ви – людина з почуттям високого обов’язку перед собою,іншими, перед теперішнім і майбутнім. Ви сприймаєте людей такими, якими вони є,любите їх з усіма позитивними рисами та недоліками.

У цей прекрасний, світлий деньХай доля Вам сміється журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть.Нехай червоні ягоди калиниЩасливу осявають путь.

Нехай дає наснаги Вам земля,Десятки літ ще мріяти, любити!

Хай рідна пісня серце окриля,В здоров’ї й радості багато літ прожити!!!

Нехай старання Ваші і трудиПомножать успіх в нашім колективі.

Живіть в добрі і радості завжди!

З натхненням хочем щиро привітатиЗ нагоди Ювілею, що у Вас!

Забудьте Ви про вік п'ятидесятий!Тридцятий скажем, дивлячись на Вас!

Матуся, і дружина, й господиня,Бабуся – та яка ще ж молода!

Все краще поєдналось в цій людині:Краса і ніжність, розум й доброта!..

Нехай від щастя сяють Ваші очі!Нехай в любові серце стукотить!

Нехай приносять радість дні і ночі!І в кожній справі тільки таланить!

Здоров'я Вам і Вашій всій родині!Лише гараздами життя хай тішить всіх!

“Із днем народження!”– нехай надсвітом лине!

І Вас, Оленко, ми вітаємо усі!

ЩИРО ВІТАЄМО ДОРОГУ КОЛЕГУ

Колективсоціально-гуманітарного

факультету

Франківець 3

На фото: учасники конференціїбіля готелю “Млин”

21 лютого 2017 р. № 2 (247)21 лютого 2017 р. № 2 (247)

У жовтні 1999 року на ХХХ сесії Гене-ральної конференції ЮНЕСКО було вста-новлено відзначення Міжнародного днярідної мови. Історія цього свята пов’яза-на з драматичними подіями: 21 лютого1952 року в азійській країні Бангладешжорстоко розстріляли демонстрацію за-хисників бенгальської мови, які вимагаливизнання мови банго як державної. Відто-ді цей день у Бангладеші відзначають якдень полеглих за рідну мову. Нині в бага-тьох країнах на високому державномурівні відзначають це свято. В Українівоно також почало писати свою історію,хоча сама проблема рідної мови наукраїнських теренах нараховує кількастоліть. У нас Міжнародний день рідноїмови відзначається з 2002 року – і задлязміцнення державотворчої функціїукраїнської мови, і задля сприяння віль-ному розвиткові мов національнихменшин.

Мова, дар слова – найвищий Божий дарнам усім, мова визначає духовну сутністьлюдини, є найголовнішою ознакою її ду-ховного буття, як тіло є ознакою буттяфізичного. Божественне походження лю-дини та її дару говорити обстоюють усірелігії світу – винятків із загальної зако-номірності не знав і не знає жоден з-по-серед світових народів.

“Споконвіку було Слово, а Слово в Бо-га було, і Бог було Слово…”. Цими ряд-ками починається Святе Євангеліє відапостола Іоанна. Їх, за порадою АвгустинаБлаженного, треба розуміти буквально, ане як довершену метафору чи містку але-горію. Справді, саме Слово є першопо-чатком Дії, Чину, Творення й Сотворіння,воно як вищий задум передувало креаціїсвіту, його виокремленню з небуття, по-дальшому розвитку й удосконаленню.

Як зі слова, дару говорити, впливатисловом і його сприймати розпочалася лю-дина, так з окремої мови постає й народ.Саме у Святому Письмі склалося відомей донині ототожнення народу з його мо-вою як найголовнішою ознакою йогоокремішності й унікальності, самобутностій неподібності до інших етносів. Це ото-тожнення бачимо у творах Тараса Шев-ченка, Івана Франка, Лесі Українки,Ліни Костенко.

“Ну що б, здавалося, слова… – чуємоз малих літ Кобзареве тихе запитаннядовіри, здобуте з найбільших глибин. –Слова та голос – більш нічого!.. – А серцеб’ється-ожива, як їх почує!.. – і спря-моване в саму душу світу, як святість: –Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідутьмеж люди!..”

У відповідь – кредо Каменяра, задив-леного в будущину: “Якби ти знав, якмного важить слово…”, чи “Вогонь водежі слова”, – твердо, мов з-під коваль-ського молота.

І, як руків’я наскрізьсічного меча, поєд-нання довіри й непоступливого чину доч-ки Прометея: “Слово, моя ти єдинаязброє, ми не повинні загинуть обоє!”

А через століття – драматичне одкро-вення Ліни: “Трагічна мово! Вже тобі тру-ну не тільки вороги, а й рідні діти тешуть”– та безальтернативне: “Лиш народи,явлені у слові, достойно жити можуть наземлі”.

Мова в кожного народу одна, єдина,незамінна, унікальна, вона зливається зособливостями духовного й матеріаль-ного світу, який оточує народ, навіть ізтим географічним простором, де він меш-

кає. Тож цілком природно, що в україн-ському ландшафті, де “лани широкополі,і Дніпро, і кручі”, де “тихесенько вітер віє,степи, лани мріють”, де “сміються, плачутьсолов’ї і б’ють піснями в груди”, де “ко-рів розсипана квасолька доганяє тишу уполях”, єдино можливою, єдино органіч-ною є українська мова, як і кожна інша –тільки у своєму природному ареалі.

Мова творить народ у його щонайвищійдуховній іпостасі. Образний характер на-шої мови, всеосяжна й зворушлива емо-ційність, велика кількість епітетів, мета-фор, порівнянь зумовили перевагу в душіукраїнця почуттєвого первня над раціона-лістичним, творче бачення світу, що ви-лилося в багатющий фольклор, пісеннускарбницю, де кількість текстів за дужеприблизними підрахунками сягає півміль-йона. Гнучка й витончена мова спонукалаукраїнця шукати у світі красу, любов, доб-ро, наповнювати ними своє повсякденнебуття, робила його внутрішній світ кордо-центричним, підпорядкованим імпульсам– протуберанцям серця.

Важливим доказом незнищенності, ко-лосальної внутрішньої сили, життєствер-дності та життєспромоги нашої мови, якінаповнили характер нації, є численні фак-ти її заборон різними поневолювачами (затри століття – понад 500! разів українськеслово заборонялося на українській землі),які, хоч і прибирали форм лінгвоциду таздійснювалися системно-цинічно й систе-матично, проте не знищили його, не по-слабили, не знекровили.

Герой Небесної Сотні Сашко Капіносбув одним із тих, для кого мова мала зна-чення кардинальне: він усвідомлював її яксимвол України й людської гідності, зреш-тою – себе самого, свого духовного єства.Олександр був патріотом, якого щирообурив наступ режиму влітку 2012 рокуна українців через мовне питання. Ідеалістчистої води, не довго думаючи, зібравсяй приїхав до Києва, аби сказати своє рі-шуче “Ні!” киваловсько-колісниченків-ському антизакону, що підступною змієювжалив у серце нації.

Олександр мужньо переносив голоду-вання на сходах Українського дому під па-лючим сонцем. Фото вродливого, чорня-вого Сашка у вишиванці з’явилося тоді вІнтернеті й на шпальтах кольорових жур-налів. Голодування на сходах Українськогодому не принесло бажаного результату,але без нього, як і без багатьох інших акційгромадянського супротиву, не було б Ре-волюції Гідності, не було б стоїчного за-хисту наших рубежів на Сході. Сашковамрія про вільне буття української мови(хай і посмертно) здійснилася.

Українці зазнали чимало втрат на мов-ному полі, але дивовижним чином мовадолала всі утиски й заборони, щораз від-новлюючись, воскресаючи, постаючи в“ясній обнові”, у ще більшій красі й могуті.

ЛИСТ ЗІ СХОДУЯ пишу тобі, мамо, зі Сходу,З обіймів страшної війни,Я борюся тут за свободу,Як боролися наші діди.

Знаєш, мамо, тут страшно буває,Смерть чатує на наші життя,Але Ангел мене захищаєВід поранень і кроволиття.

Ти не бійся за мене, матусю,І не лий гірких сліз із очей,Обіцяю – живим повернусяІ пригорну тебе до грудей.

Я так скучив безмежно, рідненька,Дуже сумно без тебе мені,Але думка, що жде мене ненька,Гріє душу мою на війні.

Знаю, мамо, що ти не гадала,Що ростила мене для війни,Та біда для Вкраїни настала,Хто ж врятує її як не ми?

Не картай своє серце, матусю,Не топи свою душу в жалю,Обіцяю – живим повернуся,Твій синочок. Цілую. Люблю.

ПАМ’ЯТНІ ДАТИТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

МОНОЛОГ УКРАЇНИМене катують, б’ють, вмивають кров’ю,А мої діти гинуть на очах...Допоможіть... і огорніть любов’юТа підніміть у небо гордий стяг!

Будьте сміливі завжди і усюди,За мир і єдність Господа моліть,Прошу, тримайтеся вкраїнські люди,Заради мене праведно живіть!

Не дайте ворогу мене карати,Боріться як Шевченко заповів,Любіть мене... я ж ваша мати,А неньку шанувати Бог велів...

Порвіть важкі кайдани й ланцюги,Що аж до крові протирають руки,Бо їх давно заклали вороги,Щоб приректи мене на вічні муки!

Тож не здавайтеся... я вірю прийде час,Який давно пророк нам віщував,І збудуться слова, які ТарасУ “Кобзарі” своєму записав...

Руслана ДУДИЧ, студентка ІІІ курсу філологічного

факультету

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

ПЛИНЕ КАЧАІ правда справдилась. Криваво,трагічно та без вороття.Майдан Вкраїні ствердив славу,на гідність право, на життя.

Земних синів Небесна Сотнязлетіла до героїв Крут,між синьо-золоті полотна,лишивши горе й біль покут.

І “Плине кача...” в сльози мами,у спадки, в душі земляків.І погляд неба – з тими стами –сторожа для живих років.

А завойоване Майданом вожді поділять?Тилові? Звитяжцям крила Богом дано,а з канчуками – їздові.

З нагайкою – солодка влада,безтямна – ситим і пустим.Високе небо в долю пада,де впав убитий побратим.

Володимир ПАЩЕНКО (Лютий 2014 року, м. Київ)

Марія СТЕЦИК (ЩЕРБАК), доцент кафедри української мови

4 Франківець21 лютого 2017 р. № 2 (247) 21 лютого 2017 р. № 2 (247)

19 лютого 1992 р. Верховна РадаУкраїни постановила “ЗатвердитиТризуб як малий Герб України”.

Що ми знаємо про Герб України?Більшість із нас обмежується тим, що цезолотий тризуб на синьому фоні. Ще дехтонавчився читати в ньому приховане слово“воля”. Але насправді все не так просто.

Історія нашого Державного Герба сягаєдуже глибоко. Взагалі, герб – геральдич-ний знак, який використовувався мож-новладними людьми для позначення

Наприкінці 2016 р у видавництві “Смолоскип” вийшла унікальна книга “Світ про Українута українців”. Автором та упорядником видання є Василь Кирилич – випускник філо-логічного факультету нашого університету, член його Наглядової Ради, дипломат, Надзви-чайний і Повноважний Посланник ІІ класу. Літературний редактор – Мирон Яким, доценткафедри української мови.

Зміст книги складають заяви, коментарі, витяги з документів, роздуми про Україну таукраїнців відомих політиків, дипломатів, представників учених, письменників і митцівіноземних країн, а також – духовенства різних церков. У ній також подано повідомленняіноземної періодики про Україну та фотоілюстративний матеріал. Розлогий і багатовимірнийза походженням інформаційний матеріал книги утверджує істину, що світ цікавився Україноювпродовж віків, прагнув інтегрувати її у свої геополітичні інтереси, з подивом довідувавсяпро природні багатства України, зачаровувався незламністю українців у боротьбі за свободу.Видання адресовано всім, хто цікавиться рецепцією України та українців у світі від най-давніших часів і до сьогодення.

НАШІ НОВІ ВИДАННЯ

УКРАЇНА В ДЗЕРКАЛІ СВІТУ

17 лютого минуло 10 років, як не сталоМарка ГОЛЬБЕРГА – відомого україн-ського літературознавця, славіста, компа-ративіста, перекладознавця, франкознав-ця, доктора філологічних наук, професора,Учителя, науковця-класика в якнай-ширшому значенні слова, фронтовика,гартованого в горнилі Сталінградськоїбитви. Сенсом його життя, його най-більшою і найсвятішою любов’ю булафілологія. Марк Якович міг годинамиговорити про Слово-Логос, про Дух Мо-

“УМИРАЮТЬ МАЙСТРИ, ЗАЛИШАЮЧИ СПОГАД…”

ви, про їхню невичерпність й неви-черпальність, про “безконечний залишокнепізнаного”, який містить у собі знанняй пізнання, і про той смуток, що, пере-фразовуючи Ліну Костенко, “в науці вінпізнав лише ази, лише ази, а треба уми-рати…”. Це говорив учений-енциклопе-дист європейського рівня, автор понадтрьохсот наукових праць, чотирьох резо-нансних у слов’янському світі моно-графій, блискучий філософ-культуролог,зрештою, один з найкращих філологічнихгідів у “Країні Франкіяні”, де йому відомібули найвіддаленіші куточки, найважчікрутосхили. Марк Якович, харків’янин,вихованець О. Білецького та В. Жирмун-ського, вдячний був рідному для ньогоДрогобичу за те, що “подарував йому Іва-на Франка”. Сорок років пристрасно-зво-рушливого діалогу з українським Мой-сеєм вилилися в численні різноформатністудії – статті, рецензії, етюди, монографії.

Лише франкознавчий доробок ученоговражає. А були й інші дослідницькі век-тори, була надзвичайно відповідальна йгідна наслідування викладацька діяльність(до лекції міг готуватися декілька тижнів,а то й місяців), було щире вболівання задолю молодих науковців, що обиралинелегку стежину словесності. Марк Яко-

І так в душі не хоче проминатьВаш силует, побачений крізь сльози.

У ВІНОК НАШОЇ ПАМ’ЯТІ

вич нікому не відмовляв у порадах, запро-шував до своєї гостинної домівки на кон-сультації, що могли тривати й по три-чо-тири години. Зараз, з висоти часу, вонисприймаються і як безцінні філологічнімайстер-класи, і як життєві уроки – урокинепідробного гуманізму, духовності, ети-ки, твердості переконань. Марк ЯковичГольберг, як би “західно” чи “східно” йо-му не було, ніколи не клав лжу на чутливіструни науки, не писав “комусь на користьчи в догоду”, не визнавав псевдоталантіві псевдопатріотів.

Чесність із собою, вимогливість, об’єк-тивність – це не поза, не данина акаде-мічній моді, це істинна сутність, позиціянауковця-гуманітарія і гуманіста. У часипрагматизму, що набував уже тоді неймо-вірного розмаху, залишався окриленимромантиком і по-дитячому беззахисниммрійником із добрим-предобрим погля-дом, глибокими промінчиками навколоочей та водночас упертим і злим, колийшлося про ідейно-засадниче, прин-ципове, етично концептуальне, сак-ральне…

Сумуємо за Вами, дорогий Учителю.Марія СТЕЦИК (ЩЕРБАК),

доцент кафедри української мови

ПАМ’ЯТНІ ДАТИДО 25-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ, КОЛИ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ЗАТВЕРДИЛА ТРИЗУБ ЯК МАЛИЙ ГЕРБ УКРАЇНИприналежності якогось предмета, земель,знарядь праці певній людині або роду.Герби карбувалися на княжих грамотах,знайдені гербові знаки на печерах тощо.Цей знак заміняв князям ім’я, тобто бувне тільки іменним знаком, але й вказувавна особисту власність певній особі часткимайна. Такі знаки дійшли до нас із дужедалеких часів.

Археологи віднайшли його на Поділлі.Це були наскельні малюнки з тризубом.Вчені датують їх IV – III тис. до н.е.; в

Ольвії такі знаки датуються І тис. до н.е.;на монетах Боспорського царства тризу-би карбувалися з V ст. до н.е. і були успа-дковані скіфами, які вважали себе на-щадками атлантів.

Тризуб – слово з боспорських перек-ладів. Означає “триденс”. Це були знакиродових старійшин чи племінних вождів.Згодом знак тризуба почав використо-вуватися як тавро.

Початок. Продовження на 5-ій сторінці

5Франківець21 лютого 2017 р. № 2 (247) 21 лютого 2017 р. № 2 (247)

За давньогрецькою міфологією, бог мо-рів Нептун тримав у руці тризубець. Занайдавнішими переказами, тризуб і жов-то-блакитна фарба були символами леген-дарної Атлантиди і саме з того часу шану-ються нашими предками. За іншими вер-сіями, тризуб символізує Трійцю Життя:Мудрість, Знання і Любов, або: Вогонь,Воду, Землю (Життя).

Найперші спогади про тризуб як сим-вол держави знаходимо на територіїУкраїни. Вони датувалися першими сто-літтями н.е. в Боспорському царстві ви-користовувалися як родові знаки бос-порських царів: Котіса (123 – 131 pp.),Ріміталка (131 – 153 pp.), Ріскупоріда (239– 261 pp.). Продовжуючи історичні тра-диції, кримські хани через 1000 років ви-користовують тризуб, карбуючи його насрібних монетах (хан Дєллєт-Бурді). У VI– VІІI ст.ст. цей знак знаходимо на Пол-тавщині і на Київщині.

За княжих часів тризуб почав набуватисучасної форми. На деяких давніх та се-редньовічних храмах збереглися дужедавні знаки у вигляді тризуба. Наприклад,такий хрест-тризуб має Володимирськийсобор у Києві. Поєднання хреста з три-зубом є на маківці Золотих Воріт у Києві.

Перша літописна згадка про знаки на-лежить до X ст. Дружина князя ІгоряОльга розставляла князівські знаки повсій Київській землі – аж до Новго-родських земель, повідомляє “Повістьвременних літ” (XI ст.).

Князь Святослав використовував пра-пори, держаки яких увінчувалися три-зубом (957 – 972 рр.). У Х – ХІ ст.ст. такізнаки знаходимо у документах; вонизображені на грошових знаках Володи-мира Великого у Києві (980 – 1015 рр.).Цей знак був на срібних монетах князівСвятослава та Ярослава Мудрого. Бувтризуб і у гербі Анни-Ярославни, коро-леви Франції. Князь Володимир Свя-тославич (980 – 1015 рр.) карбує срібнімонети із зображенням тризуба. На мо-нетах надпис: “Володимир – на столі(тобто на престолі), а це його серебро”.Після смерті Володимира Святославо-вича знак тризуба довгий час зберігавсяна монетах великого князя Святополка(1015 – 1019 рр. правління); ЯрославаМудрого (1019 – 1054 рр. правління) і на-віть на грошових знаках тмутараканськогокнязя Мстислава Хороброго.

На землях Галицько-Волинського кня-зівства, крім основного зображення три-зуба, використовувався герб галицькихкнязів – лев. Герб, який дійшов до нашихчасів, датується 1316 роком. І вже мо-дифікований, став використовуватися якгерб Львова і Галичини. Козацька дер-жава – Гетьманщина – мала герб із зобра-женням козака з мушкетом (наприкінціХVІ – ХVІІІ ст.ст.) У ХV – ХVІІ ст.ст. три-зуб зустрічається в Україні як складовийелемент геральдичних знаків окремихдинастій та родів.

На початку XX ст. відбувається процесвідродження старого князівського знака.У лютому 1918 року у Коростені Мала Ра-да схвалила використання золотого три-зуба на синьому тлі як Державного ГербуУкраїни. Використання золотого і синього

Так зберігаються принципи історичнихтрадицій, які повинні і надалі пере-даватися наступним поколінням.

У сучасній Конституції України сказано,що Тризуб, тобто Малий Герб України,має становити основну, центральну час-тину Великого Державного Герба. Пер-ший проект такого Великого ДержавногоГерба було створено ще у 1939 р. Мико-лою Битинським у Празі на замовленняУряду УНР в екзилі.

У наш історичний час Тризуб як МалийГерб суверенної України був затвердже-ний у 1992 році. За традицією княжнихчасів зображення Тризуба-герба було на-несено і на монети нашої Держави.

Однак, Україна не така ексклюзивна. Вибачили прапор Барбадосу? Хоч ця країнаі знаходиться за тисячі кілометрів від нас,на її прапорі (синьо-жовтому, до речі) роз-ташувався саме тризуб. Він трактуєтьсяяк відображення принципу правління вкраїні: “з народу, з народом, для народу”.

До речі, саме український Тризуб при-сутній на гербах італійської армії. Їх під-розділам дозволено додавати до своїх гер-бів символи територій, де була отриманамедаль за військову доблесть. Під часДругої світової війни 8-ма Армія Італіїбула направлена в Радянський Союз, натериторію України. Хоча тут її практичнознищили, дехто таки повернувся додому.Було сформоване нове військо, якомудозволили додати український Тризуб насвої герби.

Існує безліч теорій значення тризубу,однак жодної, яка б змогла пояснити усе.Хтось бачить в ньому конкретні риси жи-вих і не живих предметів: верхню частинускіпетра візантійських монархів, скіпетрискіфських царів, корони, сокиру, прапор,птаха тощо. Філософські традиції трак-тують цей знак, як символічне відобра-ження певного поняття або явища. Три-зуб Володимира, наприклад, вважавсясимволом ідеї влади над трьома світами.Хтось вбачає в тризубі монограму: слова“воля”, “Володимир”, “Василевс” тощо.

Також вважається, що тризуб – це відо-браження Рарога – вісника небесної спра-ведливості, сокола, який летить з висотидонизу. В багатьох древніх цивілізаціях цейптах асоціювався з чимось високим: у ста-родавньому Єгипті – це був символ Сон-ця, в Монголії сокіл знищив “сонячногоперевертня”, перси асоціювали його з цар-ською владою, індіанці та слов’яни нази-вали так доблесних воїнів. У віруванняхнаших предків саме сокіл сидів на верхівцісвітового дерева. Тому дехто вважає, щосаме падаючий вниз сокіл став прото-типом родового гербу Рюриковичів.

Найбільший в Україні Тризуб роз-ташовується в Івано-Франківській області.Він був викладений із білого каменю в1992 році на схилі гори. Під гербом вик-ладено рік і слово “воля”. Автором цьоговитвору став колишній вояк УПА Анаста-сий Козак, який таким чином вирішиввшанувати своїх побратимів. Місце вінобрав не випадково – саме тут відбувалисьжорстокі бої між повстанцями сотні Пили-па Орлика та більшовиками. Анастасиюдовелося добре попрацювати: герб дос-татньо великий, на нього пішло дві ванта-жівки каменю, який він переносив вручнув двох сумках (а на той час йому було вже70 років). Навколо Тризуба висаджені сме-річки і туї, а фундамент обладнаний кана-вами, щоби каміння не змістилося. Сьо-годні за пам’яткою доглядають місцевішколярі.

ПАМ’ЯТНІ ДАТИДО 25-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ, КОЛИ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ЗАТВЕРДИЛА ТРИЗУБ ЯК МАЛИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ

кольорів мало бути символом життєдай-ного для України сонця у безмежномукосмічному просторі.

З початком Першої світової війни знактризуб – символ української землі – бе-руть на свої кокарди українські січовістрільці, а у війську УГА заснували орден“Золотий тризуб” І – ІV ступенів.

22 березня 1918 року Центральна Радаприйняла тризуб князя Володимира заГерб УНР. Проект Тризуба був підго-товлений художником Кричевським. Зачасів Директорії (1918 – 1920 рр.) він таксамо виконував державницьку функцію.Його зображення було на державних банк-нотах і печатках. 22 січня 1919 року післяоголошення Акту Злуки українських зе-мель Тризуб став Державним Гербомоб’єднаних українських земель: УНР таЗУНР. Протягом певного часу Тризуб ви-користовувався в Червоній УкраїнськійГалицькій Армії (ЧУГА) як відзнака.

Цікаво, що у 1930-му році на о. Шанця(на Дніпрі) було знайдено кам’яну застібкучасів трипільської культури, на якій зоб-ражено тризуб.

Сучасний Герб України символізує спо-рідненість поколінь, мир і творчу працюта є продовженням у розвитку геральдич-них традицій українського народу. В йогооснову покладено стародавній золотийтризуб на синьому тлі. У наш час Тризубстав символом відродження Батьківщини іїї традицій, продовженням славних сторі-нок її історії.

Слід зауважити, що вже у 2002 році Ка-бінет Міністрів України схвалив законо-проект про Великий Державний ГербУкраїни. Комісію із розробки проектуочолював віце-прем’єр міністр М. Жу-линський. За ескізом це має бути щитсинього кольору, а на його тлі – золотийТризуб – знак князівської держави Во-лодимира Великого. По боках – козак ізмушкетом – Герб війська Запорізького(праворуч), а ліворуч – коронований лев– Герб Галицько-Волинської держави. Надщитом – князівський вінець, під щитом –золоте колосся пшениці, яку тримаютькетяги червоної калини, обвиті жовто-синьою стрічкою, тобто за основу взятийТризуб з Великого і Малого гербів УНР.

Продовження. Початок на 4-ій сторінці

6

«Франківець» - часопис Дрогобицькогодержавного педагогічного університету імені Івана Франка

Реєстраційне свідоцтвоЛВ 658 від 30.07.2004 р.

Адреса редакції:м. Дрогобич, вул. І.Франка, 24,3-й поверх, кім. 42,тел. 2-23-78

Редакція залишає за собоюправо скорочувати дописи.Відповідальність за достовірністьінформації несуть автори

Видавець: Вчена радаДрогобицького державного педагогічного університету

імені Івана ФранкаРедактор: Мар'яна Стефанів

Наклад300 прим.

Франківець 21 лютого 2017 р. № 2 (247)21 лютого 2017 р. № 2 (247)

ПОДБАЙМО ПРО БЕЗПЕКУ

На дворі лютий. Останній місяць зими,який продовжує засипати нас снігом тадошкуляти морозами. Закінчилися зимовіканікули – розпочався ІІ навчальнийсеместр. Студенти заповнили навчальніаудиторії та кімнати гуртожитків.

За такої погоди тепловий режим при-міщень не завжди відповідає нормам і ми,щоб зігрітися, починаємо вмикати велектромережу різні електронагрівальніприлади, значно перевантажуючи її. А втакій ситуації – до біди один крок. Аджеелектричні мережі не розраховані на наван-таження, які виникають під час ввімкнення

в мережу значної кількості електронагрі-вальних побутових приладів. У такомувипадку може виникнути пожежа Тожпам’ятаймо про це. І, як свідчить ста-тистика, від початку року в нашій областівиникло 290 пожеж, на яких загинуло 10осіб, ще 14 осіб травмовано.

Значну небезпеку, під час таких по-годних умов, становлять і дороги. Аджепроїжджа частина й тротуари покритішаром снігу та льоду. Тож пішоходам слідбути особливо уважними, бо дуже частоможна помітити, як вони, переходячипроїжджу частину, розмовляють по стіль-никовому телефону. Ці розмови від-вертають їхню увагу від ситуації надорозі, а це значно збільшує ризикопинитися під колесами транспортногозасобу, адже гальмівний шлях автомобіляна слизькій дорозі значно довший. Заінформацією Дрогобицького міськоговідділу поліції дізнаємося, що від початкуроку на дорогах нашої області виникло1715 дорожньо-транспортних пригод, уяких загинуло 26 особи, ще 227 осіб трав-мовано.

Непоодинокі випадки травмування пі-шоходів льодяними бурульками, якіутворюються на дахах будинків та бал-конах. Тому, всім слід бути пильними,рухаючись тротуарами вздовж житло-вих будинків.

Пам’ятаймо, що у морозні дні потрібнотепло одягатися і не зловживати алко-голем. Бо від початку зими в області відпереохолодження загинуло 30 осіб. Відотруєння чадним газом загинули 4 особи,ще 53 особи потрапили у лікувальніустанови, із них – 19 дітей.

Обережним слід бути і на льоду. Аджебагато наших студентів є мешканцямигірських районів. Навідуючись додому,щоб скоротити шлях, вони нерідкодолають водні перешкоди, які вкритільодом. Безпечним для переходу є лідтовщиною 7 см, якщо ж він тонший, томи піддаємо себе небезпеці.

Пам’ятайте про елементарні правила без-печної поведінки і тоді нещасні випадкиобминуть нас. Будьте пильними!

Відділ ОП і ТБ

- Найбільше мов серед українців знавАгатангел Кримський – український вче-ний, письменник, перекладач. Коли йогозапитували, скільки мов він знає, від-повідав: “Мабуть, із шістдесят, а то й біль-ше!” У дитячі роки він досконало вивчивнімецьку, французьку та англійську мови.В юнацькі добре оволодів грецькою,турецькою, італійською, давньоєврейсь-кою, санскритом. Мови він вивчав докінця життя, став ученим-орієнталістомсвітового рівня, спеціалістом з арабістики,тюркології та іраністики і лишив після себепонад тисячу наукових праць. Він першийдоніс до українського читача безпосе-редньо з оригіналів східну поезію, зробивпереклад цілої її антології ІХ – ХV ст.,додавши вступні наукові довідки.

- І. Нечуй-Левицький вставав та лягав увизначену годину. Їв тільки вдома у при-значену годину і ніколи ніде не хотів ви-пити ні чаю, ні кави, бо то було не в при-значену годину і не таке, як він звик, азначить, могло йому нашкодити.

Щодня, у визначений час, ішов гулятиодним і тим самим маршрутом: нагору доВолодимирської, потім до фунікулера йназад Хрещатиком додому, завжди під па-расолькою. Дуже боявся застудитися і, на-віть їдучи влітку на два тижні кудись, бравз собою пальто осіннє, кожуха і шапку.

- І. Нечуй-Левицький дуже категорич-ним був щодо правопису: “Писати требатак, як люди говорять!”. Велику ненавистьмав до літери “ї” та до апострофа (писавсімя, а не – сім’я). Так само люто нена-видів “й” на кінці прикметників у місце-вому відмінку і страшно обстоював за те,

щоб писати – “на зелені траві”, “у сивішапці” і запевняв, що “так говорить ве-личезна частина України, бо він же багатороків ходить до Михайлівського монасти-ря і там розмовляє з прочанками, опрічетого, розмовляє з двірниками і з бабами,що носять молоко”.

- Повсякденною мовою в родині МаркаВовчка, Вілінських, була французька. Вонабула єдиною в українській літературі жін-кою-письменницею наприкінці 50-х роківХІХ століття.

- Марко Вовчок випускала журнал, щоповинен був допомагати інтелігентнимжінкам, у якому піднімалося питанняемансипації. У 1871 році вийшло 12 чиселвидання, а в 1872 – 5. “Мене дуже теперхвилює думка, скільки б могли зробитижінки, священицькі доньки й дружини, іщо вони нічого не роблять”, – писала Ма-рія Вілінська.

- Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчокзаприятелювала із знаменитим фран-цузьким фантастом Жюлем Bерном. Нас-лідком їхньої дружби було те, що ЖюльВерн дав українській письменниці вик-лючне право перекладу його творів ро-сійською мовою. Вона переклала 15 при-годницьких та науково-фантастичних ро-манів Ж.Верна.

- Андрій Чайковський відкрив власнуадвокатську канцелярію, і всі справи всудах та установах вів тільки українськоюмовою.

- Деякі речення в романах українськоїписьменниці-сюрреалістки Емми Андієв-ської сягають п’ятнадцяти сторінок. У“Романі про людське призначення” пись-менниці величезна кількість персонажів(514), причому більшість із них є україн-цями, хоча дія роману розгортається у ба-гатьох країнах світу, крім того, за цікавимзбігом у другому виданні твору (К.:“Орій”, 1992, 514 стор.) на кожну сторінкукниги припадає новий персонаж.

Всесвітній день письменника відзнача-ється за рішенням 48 конгресу Між-народного ПЕН-клубу, що відбувся 12 – 18січня 1986 року.

Назва організації – абревіатура, утво-рена першими літерами англійських слівpoets- поети, essayists – нарисовці, novelists– романісти (слід відзначити, що абре-віатура в цьому випадку співпадає зі сло-вом pen – ручка в перекладі з англійської).Ідея її створення належить англійськійписьменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт.Першим президентом ПЕН-клубу ставДжон Ґолсуорсі. В 1923 році відбувся пер-ший конгрес ПЕН-клубу в Лондоні, в тойчас ПЕН-центри були створені в 11 краї-нах світу. Сьогодні подібні центри діютьв 130 країнах.

Це – міжнародне об’єднання пись-менників, яке, як зазначено в Хартії ПЕН-клубу, „виступає на захист принципів сво-боди інформації всередині кожної країниі між всіма країнами. Його члени зобо-в’язуються виступати проти придушен-ня свободи слова в будь-якій її формі в тихкраїнах і суспільствах, до яких вони нале-жать, а також в усьому світі, коли цеможливо. ПЕН-клуб виступає на захистсвободи преси і проти необґрунтованогозастосування цензури в мирний час. ПЕН-клуб вважає, що необхідне просуваннялюдства до більш високих форм полі-тичної й економічної організації потребуєвільної критики уряду, органів управлінняі політичних інститутів. Оскільки свобо-да передбачає добровільну стриманість,члени ПЕН-клубу зобов’язуються висту-пати проти таких негативних аспектівсвободної преси, як неправдиві публікації,навмисна фальсифікація, спотворенняфактів або тенденціозно безчесна їх

3 БЕРЕЗНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКАінтерпретація заради політичних, гру-пових або особистих цілей”.

ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

А чи знаєте Ви, що...