Тривога за нашу освіту

Українське шкільництво на роздоріжжі

День української мови в Румунії

Міжнародна наукова конференція:«Українці в Румунії – історія,сучасність та перспективи»

Свято української господині

Трафунки – повчальні

Уклад гуцульського життя

Дитячі сторінки

v

v

v

v

v

v

v

v

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXV. № 21-22 (листопад) 2018

Пpoчитaйте:

«Як гарно в лісі восени!Кленову гілочку торкни –Вона здригається, бринить,Немов струни сталева нить.Жовтіють граби і дуби,Вкривають листячком гриби,Кущі, галявини, плаї,Сліди малесенькі твої.»

(ЯК ГАРНО В ЛІСІ ВОСЕНИ! Н. Стефурак)

2 Ukraînsykãc VISNÃK

Вісті з Мараморощини

МІЖНарОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОгО ВІКУ

25-го жовтня в Сігету Мармацієй відбулася культурна подія, яку прово-дила ЖОСУР під керівництвом пані професорки Ледії Співалюк з нагодиМІЖНАРОДНОГО ДНЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ. Були нагороджені грамо-тами та квітами жінки-пенсіонерки різних професій із українських сіл таміста Сігету Мармацієй за багаторічну сумлінну працю, високий професіо-налізм та досягнуті успіхи.

З цієї нагоди голова СуР, депутат Микола Мирослав Петрецький поздо-ровив всіх жінок та побажав їм ще багато здорових років прожити і пообі-цяв, що такі події будуть продовжуватися і на далі.

рОзМОВаз ЛЕДІєЮ СПІВаЛЮК

– Як виникла ідея провести День жінок-українок похилого віку?

– 1 жовтня у всьому світі відзначають Міжнародний день людей похи-лого віку, проголошений 50-ою Генеральною Асамблеєю ООН.

І в нас, Жіночій організації українок Румунії, виникла ідея провести цейдень урочисто.

– Маючи на увазі, що цей день святкують в цілому світі, чому іменноцього року вирішили його провести в такому колі?

– Не лише цього року, а й минулими роками ми не забували про тих,які працювали в різних галузях, і якраз в цей день, як було предбачено вПлані заходів на 2018 рік.

Ми подумали висловити теплими сердечними словами вдячність зависокий прфесіоналізм та здобуті успіхи тим, які вчили й виховували, ліку-вали, будували, шили й вишивали, писали, трудилися на благо громади.

– Скажіть, будь ласка, які ваші враження про це свято?

– З моєї точки зору, всі були раді цій зустрічі, бо тут змогли пригадатисвої молоді літа, пригадати скільки років і як працювали (у кожної за плечи-ма не один рік праці), заспівати коломийки й народні українські пісні підакомпанамент «Червоної калини» під проводом голови Марамороськоїфілії СуР Мирослава Петрецького, висловити бажання ще зустрітись утакій святковій атмосфері, почути привітання від голови СУРу і депутатаРумунського Парламенту Миколи Мирослава Петрецького.

На згадку всім жінкам вручено було грамоту й червону троянду.

– Дякую і до зустрічі на слідуючий рік!

ДУШЕВНа зУСТрІЧ

21 жовтня, неділя, прекрасний осінній день. Луг над Тисою відсвяткову-вав своїх синів та дочок. На це свято були запрошені художні колективи зукраїнських сіл Марамороського повіту, сусіднього повіту Сучава, колектив«Червона калина» з Негостини, які представили перед публікою свої танціта пісні Прибули також українці із Закарпаття з гуртом народної троїстоїмузики «Черемош», який викликав гарячі оплески.

На сцені виступили і мистецькі колективи з українських сіл Марамо -риша: Поляни, Кривий, Вишавська Долина, Великий Бичків, Верхня Рівна,Ремети та Луг над Тисою. Починаючи з діточих та дорослих вокальних

колективів, продовжуючи з танцювальними колективами і кінчаючи висту-пом хору «Ронянські голоси», всі показали себе на висоті та доказали, щокультурне життя, традиції та звичаї українців живі та житимуть далі завдя-ки аніматорам-керівникам. Це учителі, учні, люди різних професій, які при-свячують себе культурі.

Розпоряджався цією гарною подією вокальний гурт «Веселка» з селаЛуг під керуванням двох сердечних сестер: пані Марії Чубіки та пані АнниСамбор.

Ця подія мала організаційну, в тому числі фінансову, підтримку Мара -мороської філії СуР на чолі з головою Мирославом Петрецьким.

Слід відзначити присутність голови СуР, депутата Миколи МирославаПетрецького і проводів місцевих організацій СуРу.

Ярослава ШТЕЛЯК, кореспондент «УВ»

Вішовельські гуцули у гуцулів із Ясіня

2018 рік має велике значення не лише для румунів. Всі народи, якізазнали серйозних перетворень у своїй історії після Першої світовоївійни, відзначають різні події, головні історичні моменти, які відбулисясто років тому. Це також стосується українського народу, який у своїйбуремній історії намагався сформувати свою власну країну, вільну танезалежну. Цей процес був нелегким і, доки він здійснився, пройшло кіль-ка етапів. Одним з них було проголошення Гуцульської Республіки в 1918році, маючи як вихідний пункт процесу село Ясіня, що на Україні. Саме в

цьому селі 10 листопада 2018 відбулася Міжнародна наукова конферен-ція «Гуцульська Республіка – феномен творення української державностіна Закарпатті періоду Національної революції».

Завдяки партнерству, підписаному між школою з Вишівської Долинита Асоціацією Синаптика – Марамуреш, група учнів мала можливістьвзяти участь у заходах, що проводилися в Ясіні 10 листопада з нагодивищезгаданої події. Під час конференції обговорювались багато цікавихтем місцевої історії, події, що відбулися сто років тому, особливо ті, щостосуються утворення Гуцульської Республіки. Зважаючи на те, щоподії, що обговорювалися на конференції, мали наслідки у сучаснійтранскордонній зоні повіту Марамуреш, в українських селах України, атакож у українських селах Румунії, присутність румунської делегаціївикликала великий інтерес.

Тема, яку я представила, називалася: «Сторіччя державності длярумунів та українців-гуцулів». Тому що я представила село ВишівськуДолину, через яке проходили в січні 1919 року війська гуцулів з Ясіня нашляху до Комори, що біля румунського міста Сігет. Координатори кон-ференції були дуже зацікавлені чи події залишилися в пам'яті людей, чивони відомі румунським вченим, якщо є могили або цвинтарі тих, хтоборовся у Першій світовій війні. Тому що я працювала над проектом зцих питань, могла відповісти, що мало хто пам'ятає або знає подіїПершої світової війни, що в пам'яті людей, особливо старших, є спогадипро Другу світову війну, особливо спогади про повсякденне життя, а цене обов'язково пов'язано з історичними фактами.

Учасники конференції були приємно вражені, слухаючи наших учнів,що інтерпретували традиційні українські пісні, а також кілька румунськихпісень. За їх виступ вони були нагороджені медалями. Багато хто казав,що мова, яку вони чують у нас, дуже схожа з мовою, якою спілкувалисяїх бабусі і дідусі. Учні відвідали музей історії школи, місцеву церкву,дізналися ще більше про культуру гуцулів, порівнюючи свою власнукультуру з їхньою, а на наступний день, 11 листопада, брали участь упараді фестивалю «Довбушева юшка».

Марія ПаПарИга

«Схаменіться, будьте люди,Бо лихо вам буде!»

Тарас Шевченко

Мабуть, ніхто не повірить /і самому невіриться!/, що за понад півсторіччя газе-тярства я не написав нічого ні про Сігет -ськии ліцей, ні про місцеву педагогічнушко лу дореволюційних часів. Єдиним моїмконтактом з цими марамороськими укра-їнськими навчальними закладами, в якихрідну мову викладали тоді прекрасна про-фесорка Юлія Грінь /тепер Арделян/, атакож покійний Василь Шмуляк, випускникибухарестської української філології, булапедагогічна практика на п’ятому курсіфакультету.

Досі нічого не написав я і про відновле-ний років двадцять тому Сігетський педаго-гічний ліцей ім. Тараса Шевченка – єдинийзараз у Румунії.

Це один з мінусів часопису, яким керуювже 25 років. Та і ніхто з педколективу цьоголіцею не писав і не пише до наших часопи-сів – «Українського вісника» і «Вільного сло -ва», хоча профіль останнього має, зо крема,просвітницький характер, Це також требазарахувати до мінусів.

Відновлення Сігетського українськогопедагогічного ліцею 1997 рокустало знако-вою подією у нашому шкільництві. У ньомупротягом років побували президенти Руму ніїЕміл Константінеску та України ВікторЮщенко, цей навчальний заклад наче ставзапорукою нового етапу у розвитку навчаннярідною мовою, бо він був покликаний випус-кати учителів для дошкільного та початково-го навчання насамперед на Мара морощині,бути першим, так би мовити, «постачальни-ком» студентів для української філології вуніверситетах Бухареста, Клужу-Напоки таСучави, а це означало по повнення рядіввикладачів-мовників у школах зон із ком-пактним українським населенням.

Союз Українців Румунії постійно сприявроботі педколективу ліцею, зміцненню йогоматеріальної бази, особливо після того, якголовою нашої організації та українськимдепутатом став молодий енергійний МиколаМирослав Петрецький.

Зa роки, що минули від відновленняроботи ліцею, бували сигнали про певнінегаразди в ньому кадрового та професій-ного характеру, які не надто виносилися «налюди», отжe про них не писала й сурівська

преса. Очевидно вони вважалися перехід-ними в процесі реформування освіти вРумунії, труднощами становлення та росту,набуття досвіду педколективом ліцею.

Та час минав, мінялися директори, асправи у ліцеї не кращали. Навпаки, вонипогіршилися в останні роки насамперед вуспішності учнів на бакалавреаті і наборікандидатів на початку кожного навчальногороку.

Тривожна ситуація, що склалася у Сігет -ському педагогічному ліцеї, зумовила про-від СУРу скликати 20 вересня ц.р. засіданнядля обговорення стану української освіти вРумунії. Із звітів інспекторів, що завідуютьукраїнським шкільництвом, із обговореньбуло зроблено висновок, що рівень навчан-ня та результати педліцею пішли доситьрізко на спад. Було підкреслено, що саме уМара мороському повіті, який був, так бимовити, колискою навчання українськоюмовою в останні десятиріччя, найзагрозли-віше становище знаходимо саме в Сігет -ському ліцеї імені Тараса Шевченка. Так, із48 учнів, записаних у першій сесії бакала-вреату, іспити склали тільки 7 учнів /14,55проц./, а на другій сесії з 34 учнів бакала-врами стали тільки 2 учні /5,88 проц./ –

цитую з «Відкритого листа,адресованого Радою СУРупедколективу Педаго гічноголіцею імені Тараса Шевченка.

Незадовільні результатипризводять до того, що ви -пускники-українці восьмирі-чок дуже неохоче поступаютьдо педліцею – підкреслюєть-ся у Відкритому листі, а цетриває вже не один рік. Так,на нинішній навчальний рікбуло заплановано два класина двадцять вісім місць кож-ний, та, до кінця, було сфор-мовано тільки один клас, і тойнеповний.

Виникло наче зачароване коло: чимрезультати ліцею слабші, тим менше учнівпоступає до нього. У Відкри тому листізастерігається, що число учнів, бажаючихнавчатися у педліцеї, зменшилося до кризо-вого рівня. Дальше нікуди. Або настаненовий початок, або настане крах.

У Відкритому листі наводяться основніпричини, які спричинилися до ситуації, щосклалася у Сігетському педагогічному ліцеї,до тривожного підупаду його престижу.

Одна з головних причин – під-креслюється у Відкритому ли -сті – це пасивність і байдужістьйого керівництва, яке не стара-лося переконати батьків, що їхдіти повинні навчатися в укра-їнському ліцеї, що вони маютьдобрі шанси, закінчивши його.Замість вести роз’яснювальнуроботу, керівництво вислалофакс, такий собі циркуляр, пронабір учнів. Нато мість ліцей зКавніку провів інтенсивну по -пуляризацію в українських се -лах Марамо рощини, внаслідокчого багато українських сімейволіли записати своїх дітей доцього румунського ліцею, що

знаходиться далеко, поза горами.Невже не керівництво ліцею, не весь пед-

колектив несе відповідальність за слабкірезультати у навчанні і наборі учнів, а хтосьінший? А між тим існують сигнали про проявегоїзму серед педкадрів, інтриги, закулісніманеври, що позначається на рівні та якостінавчального процесу, призводить до загроз-ливого підупаду престижу цього навчально-го закладу.

Рада Союзу українців Румунії висловлюєглибоку стурбованість тривожною ситуаці-єю, яка склалася у педліцеї. Тому вимагаєвід його керівництва та всього педколективуорганізувати і провести глибокий і всебічнийаналіз всіх негараздів з участю представни-ків батьків учнів, місцевих і повітових орга-нів, представників Міністерства освіти, атакож Ради СУРу. Треба виправити станови-ще, поки ще не запізно. Цього вимагає від-повідальність перед українською громадою,перед совістю вихователів молодого поко-ління, випускників ліцею, які, у свою чергу,повинні навчати і виховувати дітей з рядівукраїнської національності.

Постскриптум. Після грудневих подій1989 року, коли виникли сприятливі умовидля відродження української освіти, в«Українському віснику» я надрукував серіюстатей, в, яких представляв всі проблеми танегаразди нашого шкільництва, які слідбуло подолати – від браку відповідних ново-му етапу підручників, до браку кваліфікова-них кадрів, перепон, що стояли переднавчанням рідною мовою. Одна з цих ста-тей має назву «Українське шкільництво нароздоріжжі», яку подаю знову на сторінкахчасопису, аби нагадати нашим педкадрам івідповідальним факторам, які труднощідовелося пережити нашому шкільництву зачасів комуністичної диктатури.

Михайло МИХаЙЛЮК

3Ukraînsykãc VISNÃK

Тривога за нашу освіту

Сігетський педагогічний ліцей ім. Тараса Шевченка

4 Ukraînsykãc VISNÃK

зз ааррххііввіівв ««УУккррааїїннссььккооггоо ввііссннииккаа»» ** зз ааррххііввіівв ««УУккррааїїннссььккооггоо ввііссннииккаа»»

Якими оптимістами ми не були б що -до відрод ження українського шкіль -ництва, навряд чи знову мати мемо

те, що мали у перших десятиріччях другоїполовини минулого сторіччя: україн ськушколу в кожному україн ському селі, чотириукраїнські ліцеї – у Сереті, Сучаві, Сігеті іТульчі, дві педагогічні школи у Сереті і Сігеті –писав я близько 15 років тому.

Причин для непевності щодо можливостівіднов лення системи української освіти надтобагато і чи не всі вони мають хронічнийхарактер, зумовлений політичними і соціаль -ними факто рами. Розквіт українського шкіль -ництва, що почався приблизно шістде сятроків тому і тривав два неповних десятиріччя– це вже історія. А історію не можна повер -нути назад, чи повторити її.

Не будемо говорити про парадокси і крутіповороти комуністичного режиму, якийпроголо шуючи на словах благородні цілі, бувнасправді диктатурою. Цілком логічно, що цікруті повороти не могли не позначитися наукраїнському шкільництві у Румунії. Якщо вкінці сорокових років минулого століття і напочатку п’ятдесятих за наказом «згори»румунські школи в українських селах булипере творені «через ніч» на українські, а взгаданих містах були засновані ліцеї йпедагогічні школи, то на початку шістдесятих,а то й раніше, почали віяти інші «вітри».

Насамперед виникла примара «укра -їнського націоналізму», яка розпро -стерла свої чорні крила над учите -

лями-патріотами, котрі заклали основи україн -ського шкільництва. Відбувся ряд судовихпроцесів і «запеклих націоналістів» булозапро торено до тюрми. Звісно, наказ про«знешкоджен ня» цих «ворожих елементів»прийшов зі Сходу. Це тому, що більшістьучителів були втікачі з Північної Буковини, де,бач, до 1940 року і під час війни існу вало«націоналістичне» кубло.

На черзі стояла освіта рідною мовою. Атому, що тут йшлося не про одиниці, згор -тання українського шкільництва відбу валосяпоступово. На Буковині спершу було закритоукраїнський ліцей у Сучаві в 1959 році, а йогоостанні випускники вже здавали екзамени на«атестат зрілості» в Сереті. А коли, я, ви -пускник Серетського українського ліцею тогож року, заявив, що поступатиму на укра їнськевід ділення філологічного факуль тету в Буха -ресті, один з моїх викла дачів «шепнув» меніпо секрету: українська мова не перспек тивна,бо укра їнські школи будуть скасовані. Пер -шою ознакою цього була румунська секція приСеретському україн ському ліцеї.

Аще раніше зловісним сигналом ни -щення укра їнського шкільництвабуло закриття всіх українських шкіл у

теперішньому Тульчанському повіті, в якихнавчалися діти нащадків задунайських ко -заків. Неофіційною версією цього заходу булоте, що нібито Радянський Союз зазіхає нагирло Дунаю, де жили українці і липовани, і цемогло стати аргументом для терито ріальнихпретензій.

Для українців старшого покоління та моїхровесників я розповідаю про речі відомі їм, тапізнішим поколінням корисно знати чим бувспричинений занепад нашого шкільництва.

Парадоксально, але з певною відлигою,лібе ралізацією політичного, та найбільше

культурного життя в перші роки «епохиЧаушеску», для укра їнського шкільництва ненастали кращі часи. Навпаки, почалося систе -ма тичне вилучення укра їнської мови ушколах, насамперед сучавських, де вонавикладалася тільки як предмет, була нео -бов’язковою, а оцінки з рідної мови не залу -чалися до загальної успішності учнів і неважили при переході в наступний клас. Навітьбільше, уроки з української мови стали понад -нормовими, від буваючись після уроків з іншихпредметів. Мовляв, якщо вам хочеться рідноїмови, то тричі на тиждень сидіть за партоюлишню годину. А директори шкіл одержалиінструкцію від шкільних інспекторатів по -збутися зайвої халепи, тобто українськоїмови. Іноді їх навіть шантажували: хочеш бутидирек тором, тоді геть українську мову.

Про людське око все відбувалосявельми «демократично»: скликалибатьків школярів і вони «голосу -

вали» за чи проти україн ської мови. Най -частіше, заздалегідь «оброблені» й залякані,батьки «голосували» проти. Важко буливстояти, йти проти нестримної течії процесуденаціоналізації. Тільки у кількох гуцульськихселах, як про це згадує у своїх спогадах,друкованих і в нашій газеті, нині покійнийславний учитель Данило Шандро, гуцуливперлися і не хотіли, щоб їх діти не вивчалирідної мови. А ще її викладання збереглося уСучавщині у най свідомішому і культурномуселі Негостина, до четвертого класу уБалківцях і ще, здається, десь.

Красномовним є, наприклад, підступ -ний метод вилучення українськоїмови у школі буковинського села

Іпотешти, де її викладав нині покійний пись -менник Юрій Лукан, який належав до тихвипуск ників-філологів, в яких була єдина спе -ціальність викладача україн ської мови (зго -дом випускники українського філоло гічноговідділення набували й другу спеціа ль ність зрумунської мови). Незва жаючи на те, що зкожним роком внаслідок замаско ваної про -паганди серед батьків і викла дацького ко -лективу число бажаючих учнів нав чатисярідної мови зменшувалася, в шкільномуінспектораті Юрія Лука на запев няли, що вінне залишиться без кафедри, навіть якщо унього буде тільки один учень, та водночасрадили перейти до викладання російської чирумунської мови, хоча такої спеці альності вінне мав. І дійсно, до кінця в нього зали шивсяодин-однісінький учень. Це був майбутнійталановитий поет Іван Негрюк, який так нагло,у розквіті творчих сил пішов з життя кількароків тому. Коли вже було нікуди, і Юрій Луканпочав викла дати румунську мову, в інспек -тораті полегшено зітхнули – план суцільноїрумунізації шкіл в укра їнських селах вико -нувався успішно.

Тільки на Мараморощині стан укра -їнського шкіль ництва продов жувавбути кращим. Навіть якщо з часом

зникли український ліцей (чи ще діяла йогосекція при румунському) і педшкола у Сігеті,то в кожному українському селі ще затри -малися багато років напівукраїнські школи чикласи (останні є і зараз), а рідна мова якпредмет збереглася у кожній школі. Мабуть,через національний склад на селення повіту, вякому проживає сильна мадярська громада,процес денаціоналізації тут був «пом‘як -шений».

Збереглося викладання укра їнської мови,як предмета, і в банатських українських селахта ботошанських.

Не оминуло лихо й українські бібліотеки. УСереті, Сучаві, Сігеті вони були простознищені, спалені. Навіть і біблотека редакціїєдиної укра їнської газети «Новий вік» зприходом нового головного редак тора, якийтільки за прізвищем був українцем і якийукраїнської мови не знав, була викинута насмітник з наказу нового шефа, котрий, звісно,не пішов на такий злочин за власнимрозсудом.

Втаких умовах, без рідних шкіл,церков, з єдиною газетою, яка тількиписалася і друкувалася українською

мовою, але яка не мала ні найменшої можли -вості захищати права та інтереси українськоїменшини, процес денаціоналізації нашогонаселен ня набирав дедалі швидших темпів.Якщо укра їнська дитина від садка до закін -чення восьмирічки чи ліцею вчилася тількидержавною мовою, а рідну чула лише у сім’ї (іто не завжди) і на вулиці, то годі було споді -ватися, що у зрілому віці вона вважатимесебе українцем чи українкою. А ще мала місцеміграція української молоді до міст, де вона«розчи нялася» в румуномовному ото ченні.

Звідси і різкий спад чисельності українців упереписах населення, до якого чимало зусильдоклали ті, хто їх проводив. Знаю випадки уСучав ському повіті, коли в тому чи іншомуселі рецензори, аби «вико нати план», простофальси фікували списки, щоб у них незначилися й українці. У моїх газе тярських від -рядженнях я стикався з такою ситуацією:прибуду в українське село, щоб написати ре -портаж, а заодно попросити прімаря чипартій ного секретаря посприяти щодо перед -плати на «Новий вік», а вони розводятьруками, мовляв, за переписом населенняукраїнців у нас немає. Можливо, хтось зучителів читає газету, поговоріть з ними –радять мені.

На щастя, у тих жахливих умовахпрапор українського духу ще три -мала українська література в

Румунії, яка, на диво, завдяки когорті обда -рованих поетів і прозаїків, за знала тодінайбільшого піднесення. Укра їнська літе -ратура друкувалася у видавництві «Крите -ріон». Та ставилося питання читачів цієїлітератури, головно з рядів під ростаючихпоколінь. Приїде група наших письменників вукраїнське село на зустріч з читачами (такізустрічі, як правило, влаштовувалися ушколах), а учні, хоча раді побачити живихпись менників, самі, бідолахи, не знаютьнавіть української азбуки!

Михайло МИХаЙЛЮК

УКраЇНСЬКЕШКІЛЬНИцТВО На

рОзДОрІЖЖІ

Якщо наші предки називали свою землю Матір’ю-kормилицеювсього живого сотвореного на ній, то Жінку-Газдиню слушно вважа-ти Господинею-кормилицею сім’ї. Хоча почуєш часто як-то чоловікизауважують, що, все ж таки, найкращі шефи-повари в світі – це муж-чини, чомусь-то ніколи я не чував у спогадах людей, коли йдетьсявзагалі про унікальні та незабутні аромати і смаки їжі з дитинства таюності, слова: Так готовили батько чи дідусь, а тільки – так готовилимати або бабуся...

Пригадую, яку відповідь давала моя матуся, коли при нагоді різ-них родинних свят її розпитували про секрети смаку приготовленихстрав. З усмішкою на устах та яскравим світлом у небесно-синіхочах відповідала: Трішки того, трішки цього, а найбільше докладаюприправи любові до вас, дорогенькі і шановні мої! Крім цього щиро-го етико-морального ставлення до гостей та родини, я вважаю, щоіснує і діє тут певна таємна енергетика...

*Колишнє село, а теперішнє місто, Мілішівці, входили до складу

то громади Бадеуць, то Еміл Боднераш. Після референдуму, прове-деного в 2003-му році, Мілішівці набувають статусу міста, починаючиз п’ятого квітня 2004-го року. До складу міста входить село Баде уцьта ще два присілки (Вокзал та Луг) і разом налічують понад п’ятьтисяч мешканців. За переписом населення 1910 року більшість ста-новила українська громада, з 1930-го року українці стали меншиною– 10 %, а за останнім переписом записано 1,14% українців…

Прославились мілішівчани у всій країні городництвом, зокремавирощуванням та квашенням огірків і капусти. Річно вони продаютьбіля 500 тон квашеної городини.

З дев’ятого вересня 2006 року проходить у Мілішівцях щорічнокультурно-економічний захід під назвою «Фестиваль капусти». Нетільки з нагоди цієї події, а протягом цілого року Мілішівці можнавважати постійною виставкою квашеної і не квашеної городини,тому що біля кожного господарства виставлено для продажі у цілийвибір вище названих продуктів.

*Мені пощастило бути запрошеним, в складі вокального колекти-

ву «Негостинські голоси», на третій випуск іншого мілішівськогофестивалю, названого «Свято української господині» та взятиінтерв’ю саме у головного організатора цього заходу – БриндушіПислар.

– Прошу представитись для «УВ» і читачів всієї українськоїпреси, поділитись «секретами продукції» господинь вашого міста,але й «секретами» розмаїтого культурного вияву мілішівчан.

Бриндуша Пислар: Я працюю – директором Дому культуриміста Мілішівці та головою місцевої організації Союзу УкраїнцівРумунії. З гордістю вважаю себе складовою частинкою цього, як виназвали, чудового міста, а його населення – невід’ємною складовоюмоєї душі.

Третій випуск фестивалю «Свято української господині» відбувсясьогодні у нашому оновленому Домі культури. Годилося б проводи-ти такий захід у відкритому просторі, як пряму подяку Богині родю-

чості, але осінь не завжди забезпечує відповідну погоду. Щоб від-крити наші секрети, треба почати з того, що вище назване божествооблагородило нашу місцевість родючою землею, її власників здіб-ностями проникати у таїни її родючості, а людина, котра вміє плідновикористовувати час праці, вміє надати ціну і часу дозвілля.

– Відомо, що кожний вагомий захід зароджується, по-перше, упевному проекті та із залученням певних партнерів. Хто бувавтором проекту даного фестивалю та ваші партнери?

Б.П.: Розпочато цей проект з моєї ініціативи, але розвинувся тарозгортається він вже втретє поспіль за допомогою, а головнофінансовою підтримкою СУРу як повітового, так і національногорівня, а з цього приводу хочу висловити мою та всіх мілішівчан щируподяку голові повітової нашої організації Іллі Савчуку та особливоголові СУРу Миколі Мирославу Петрецькому, депутaту від укра-їнської меншини в Парламенті Румунії. Не можу не відзначити допо-могу, яку мені надали авторитети місцевої адміністрації, зокремамер міста Мірча Лаурус, заступник мера Вікентій Попеску та рад-ники місцевої Ради, працівники нашого Дому культури, але й певнігаздині, бо тільки таким чином ми змогли вшанувати всіх газдів міс-цевості.

– Спостерігаємо, що сьогодні майже в кожній місцевості існуєсвій, так скажімо, своєрідний фестиваль. Чуємо та бачимо задопомогою мас-медія: Фестиваль пструга (форелі), Фестивальписанки, Фестиваль бересту, ось у вас Фестиваль капусти і т.п.Розуміємо, що і таким чином розвивається і використовуєтьсяпевна специфіка місцевості, поширюються всебічно різні відноси-ни, включно і культурні. В чому полягає специфіка вашого фести-валю?

5Ukraînsykãc VISNÃK

Фестиваль «СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ ГОСПОДИНІ» – ІІІ-ій випуск, Буковина, місто Мілішівці – 28 жовтня 2018

Інтерв’ю взявєвсебій Фрасинюк

Фото автора

(Закінчення на 6 cтop.)

Б.П.: Де б ми не знаходились на території Румунії, коли скажемо,що ми з Мілішівців, то співбесідник зараз і відмітить: А, ви звідти денайкращі капуста і огірки! Це дуже приємно почути і, справді, мигордимося цією «славою». Але, як бачите, мілішівчани вирощують іквасять не тільки капусту та огірки. Сорти городини примножилась,а це дало можливість придумувати найрізноманітніші комбінаціїїквашеної городини. Саме в цьому відзначаються наші українськігаздині, а їхня винахідливість невичерпна. Ринкові вимоги відповілипозитивно і це стало, так скажімо, новим брендом нашої місцевості.Ви слушно запримітили, що Мілішівці – це постійно відкрита вистав-ка виробів з городини. Цим фестивалем ми висвітлюємо саме цейтаємний зв’язок між небом і землею, між розумом і ділом, між талан-том і втіленням його на людську обопільну користь, а культурнадіяльнісь доповнює цю життєву напругу і збагачує нас душевно ідуховно.

– Бачив, що ви нагороджували найвизначніших газдинь таремісників вашого міста. Невже не всі варті почесних грамот?

Б.П.: Маєте рацію, але у нас є певний секрет відзначання і досіще ніхто не образився, а навпаки...

– До речі, ми бачили вашу багату культурну діяльність, висту-пали самодіяльні гуртки всіх поколінь, від рівня дитячого садка дорівня зрілого віку. Чим відзначаються Мілішівці в цьому напрямку?

Б.П.: На мій погляд, мілішівчани затримали глибоко в душі своїрідні українські пісні, а зараз йде очевидний процес відродження іплекання цього душевного і духовного скарбу нашого роду. Разом ізпіснею молодь відчула і ритміку танців, а в цьому нам вийшов назу-стріч талановитий та відомий майстер-наставник українськоготанцю Петро Шойман із с. Балківці. Плекаються у нашому місті ірумунська буковинська пісня і танці, а займається ними паніМіхаєла Гринюк.

Наші самодіяльні колективи налічують понад 80 дітей та молоді,виступають як на місцевій сцені, так і на інших сценах повіту і країнита відзначаються своєрідним репертуаром і майстерністю виконання.

Щиро признаюсь в тому, що охота до відродження рідної укра-їнської пісні і танцю посилилась тоді, коли ми бачили, а це багатороків тому, виступи колективів з Негостини, Балківців, Серету,Рогожешт, Палтіну і, можливо, ви зауважили, що ці гуртки сталипостійними гостями нашого фестивалю.

– Це щире признання є повторним доказом вашої гідності і вонопідказує мені, що ви йдете правильним шляхом до культурногозростання.

Скажіть, будь ласка, про ваші плани, надії.

Б.П.: З відповідною скромністю бажаю собі здоров’я, щоб моглаприготовляти наступні випуски цього фестивалю, разом з наставни-ками наших гуртків збагачувати репертуари та удосконалювати

виступи. Існують ще певні плани-проекти, але ще працюю над нимиі з цієї причини не розсекречую їх.

– Чи не думаєте, часом, запрошувати на наступні випуски іартистичні колективи з України, принаймні з сусідньої Чернівецьоїобласті?

Б.П.: Так, думала над цим і з великою радістю бажаю подаруватимоїм мілішівчанам виступи наших материкових українців.Сподіваюсь, що слушно аргументований наступний проект збага-тить наші фінансові ресурси і мрія моя здійсниться. Наші газди і газ-дині бажають постійно ділитись зі своїми ближніми таїнами своєїпраці, артистичними здібностями і добрим мудрим словом, а наБуковині, де Всевишній так гарно поєднав красу і багатство природиз красою і багатством людської душі найдавніших-давен - це основамирного, щасливого співжиття.

– Щиро дякую Вам за інтерв’ю!

Б.П. І я Вам дякую, і ще хочу щиро подякувати всім тим, хто взявучасть у цьому фестивалі та залучений був до нього ділом чи сло-вом!

*Такий фестиваль – це свято землі і людської здібності у всіх про-

явах. Існує таке давнє істинне народне міркування: Людина, яка тво-рить добро і красу, може бути тільки доброю і красивою.

Сьогодні мілішівчани підтвердили цей мудрий роздум. Заго -

ворили про них виставки квашеної городини, традиційні страви, кот-рими угощають з радістю гостей (а це відбувалося в залі!), щиреставлення до учасників фестивалю, переповнений зал, атристич-ний виступ їхніх колективів, присутність авторитетів міцевих уста-нов усіх рівнів, улаштування бездоганних умов для розгортаннядіянь.

Доречно названо цей фестиваль «Свято української гоподині»,бо газди цієї буковинської місцевості по-святому ставляться доБогом подарованої їм природи, до їхньої праці та до їхньої рідноїпісні, до свого ближнього взагалі, а нагорода – на кожному кроці!..

Ukraînsykãc VISNÃK6

Фестиваль «СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ ГОСПОДИНІ» – ІІІ-ій випуск, Буковина, місто Мілішівці – 28 жовтня 2018

(Продовження з 5 cтop.)

7Ukraînsykãc VISNÃK

В останні роки свого життя відомийрумунський мовознавець, академік ЙорґуЙордан написав наукову працю прорумун ську патроніміку, тобто про поход-ження румунських прізвищ. У передмовіакадемік признався, що найпершим доку-ментальним джерелом для написанняnpaці йому послужила телефонна книгаБухареста.

Поважного вченого розкритикувати«патріоти». Та не за те, що він використавтаку доступну всім інформацію, а за те, щодуже багато румунських прізвищ він виво-див з болгарських Наприклад, прадід, дідчи навіть батько румуна Стояна звавсяСтоянов, Станчу – Станчов і так далі. Цеявище, на думку Йорґу Йордана, найбільшхарактерне для придунайських областейРумунії.

«Патріоти» недвозначно налякали нате, що й сам Йорґу Йордан болгарськогопоходження, і в ньому «заговорила» кровпредків.

Пишучи ці рядки, я подумав: а що малостатися, якби румунському академіку-мовознавцю попала до рук телефоннакнига таких буковинських міст, як Сучавачи Радівці, в яких українських прізвищ іззакінченням на -юк – тисячі? А він, яксправжній вчений, написав би правду: ціпрізвища не треба звідкись виводити, вонитаки українські, навіть гуцульські чи«рутенські» також українські. Цим він бувби втер носа «уpa-патріотам», котрі востанні десятирічічя «відкрили» «загадко-вий» гуцульський народ з карколомно-туманною історією, заохочують «підніматиголову» так званих рутенців.

Про таких «горе-вчених», на кшталтдурисвіта Маковея та інших я писав не разу нашому часописі, розвінчував їх псевдо-теорії. Писав про яського професора,ненависника українців, хоча серед них вінвиріс, Йона Сіретяну, котрий навіть длятакого чисто українського імені як Богдан«відкрив» дакійський субстрат?

Ото паплюжили би румунського акаде-міка за правду!

Судовий зал у Великобританії. Строга,аскетична обстановка, в якій вершитьсяправосуддя. Судді у чорних мантіях знепроникними обличчями.

На лаві підсудних – правопорушник,

який чекає вироку людей у чорному. Білянього адвокат-захисник із заклопотаноюміною ще раз перегортає сторінки досьє зісправою свого клієнта. Не жарт – він маєвиголосити захисне слово, щоби виправ-дати вчинок підсудного.

Та, незважаючи на красномовністьзахисника, суддя оголошує вирішення:підсудний визнається винним, бо він укравз прилавка крамниці банан і мусить понес-ти за це кару: один день позбавлення волі.Стук молотка, і поліцейський виводитьзасудженого.

Читаю про цей казус у пресі і очам невіриться – господи, за один-однісінькийекзотичний фрукт, запроторити людину заграти, віддати на людський осуд! А якбивід украв мільйон, продав би з молотказавод на металобрухт?

У такому разі йому обов’язково требаби бути румунським підданим, бо у нас, якправило, злодії-мільйонери на лаві підсуд-них рідкість, а якщо таки сядуть на цюганебну лаву, то, як правило, вийдуть ізсудового залу з білими крилами невиннихангелів, оточені армією журналістів, кот-рим заявлять, що вся та судова «комедія»– політична інтрижка, якою певні опозицій-ні сили на магалися скомпрометуватичесне ім’я бізнесмена. А ще за здрість кон-курентів а ще несприятлива позиція зірокна небі, а ще суперництво між любасками,а ще чорний кіт перейшов дорогу. Словом,невинність підсудного буде така разюча,що й він сам повірить у неї...

Вже давно між людьми і вовками, цимирозумними, обережними і хитрими звіря-ми, діє написане «мирне співіснування».Дорослі вже майже забули розповіді прострахітливі, почуті в дитинстві від старихлюдей, випадки з вовками, а теперішнідіти можуть дізнатися про вовків хіба зказок «Червона шапочка», «Коза з трьомакозенятами», чи з «Книги джунглів» англій-ського письменника Р. Кіплінга, з байкиГлібова «Вовк і кіт», на уроках про фаунукраїни.

Перевелися у Румунії вовки, їх винище-но, як це сталося в інших «цивілізованих»єропейських країнах, де певних диких зві-рів можна побачити тільки у зоопарках?

Я схиляюся до іншої думки. Оскількивовки звірі не «територіальні», а міграцій-ні, їх на інші землі погнав голод, виклика-ний хижацьким браконьєрством на лісовудичину, якою живляться вовки. Багато цієїдичини повистрілювали, половили пастка-ми, затравили двоногі хижаки – люди.

А тепер напасть упала на ведмедів.Через заборону полювання на них, ведме-ді розплодилися, а їх габітат зменшивсячерез злочинні дії тієї ж людини – вирубу-вання лісів, забудова зон, що колись напе-жала лісовій дичині, отже зменшиласякількість поживи, насамперед лісовихфруктів, що складають «раціон» ведмедів.

Тому ведмеді внадилися шукати поживуна смітниках, вдираються до гірськихкабан, де пожирають продовольчі запаси,нападають на свійських тварин, частонавіть на людей, про що час від часу пові-домляють преса і телебачення. Це наслі-док того, що людина переступила межі, якіу добрі часи відділяла її від від диких зві-рів.

Як і вовки, ведмеді не винні за хижацькідії людей, що примушують їх вдаватися допошуку «альтернативних» способів вижи-вання.

В селі Катерлез /Св. Ґеорґій/ у гирліДунаю, в якому живуть нащадки задунай-ських козаків, тобто українці, щороку про-ходить міжнародний кінфестиваль «ано -німул» Для цього тут в екзотичному дляіноземців, та навіть і для румунів, місцізведено ціле «містечко» з кінозалом, готе-лем, кемпінгом. Можна сказати, на пер-ший погляд, що в цю глушину, де водиДунаю зливаються з водами Чорногоморя, завітала культура. Хіба мало поба -чити не на екрані, а живих румунськихкіноакторів, іноземних кінозірок /хоча непершої величини/, врешті-врешт чи пога-но, що катерлезькі рибалки заробляютьякийсь гріш, катаючи на човнах знамени-тих гостей?

Та мені, як українському журналістові,йдеться, так би мовити, про позафести-вальні реалії. Цікавить чи хтось розповівучасникам фестивалю, що в Катерлезіживуть українці і про те як вони тут опини-лися.

На жаль, задунайських українців частоплутають із росіянами-липованами, прощо свідчить телепередача про один ізвипусків фестивалю.

ПС. Нарешті мав таки сатисфакцію: утелерепортажі каналу Антена-1 було ска-зано, що у Катерлезі живуть українці, щомова їх українська, а знято репортаж нафоні української мелодів.

Михайло МИХаЙЛЮК

«Вибухова» телефонна книга

Коли на злодію «шапка горить?»

Вовки не винні. А ведмеді винні?

Катерлез виходить у світ?

ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ – ПоВЧАльНІ

Місяць листопад стане віднині для укра-їнської громади Румунії символічним.Українське дерево вічного життя вставилов Бухаресті, між 8 та 10 числом листопада,два золотаві листки-аркуші у літопис най-важливіших духовних подій Союзу україн-ців Румунії, на котрих написано блискучи-ми буквами: 9 листопада – День українсь-кої мови в Румунії та Міжнародна науковаконференція «Українці в Румунії – історія,сучасність та перспективи» – ІІ-ий випуск.

Останній із зазначених заходів започат-кувався минулого року, 2017-го, за ініціати-вою та проектом Михайла Трайсти, відо-мого українського письменника, журналі-ста, кандидата філологічних наук, головиКомісії з питань культури СУРу, захід кот-рий відповів вчасно і багатобічно потребіперіодичного консультування інтелігенціїнашої громади у справах просування укра-їнської культури та місця її в національнійта світовій культурі.

Давно вже тверджу, що не існує випад-ковості. Конференція, за участю видатнихнауковців з України, отримала статус між-народної і з цієї точки зору напрошувалась

на узаконення дата їй розгортання. З іні-ціативи та на підставі законодавчого про-екту депутата для української меншини вПарламенті Румунії та голови СУРуМиколи Мирослава Петрецького і підтрим-кою більшості парламентаріїв прийнято іухвалено свято День української мови вРумунії числа 9-го місяця листопада.

Честь і хвала нашому політичному тагромадському очільнику за слушні аргу-менти, на основі яких зумів переконатиколег-парламентаріїв у потребі такогосвята у сучасних демократичних відноси-нах між цивілізованими країнами світу убаченні плідних міжкультурних та багато-культурних діалогів, які відбуваються вЄвропі і не тільки.

*І так, 8-го листопада, у переддень свята

нашої рідної мови, в Бухарестському готелі«Рін», в присутності понад 400 запроше-них з України та Румунії, за партнерствомПосольства України, Координаційної РадиСКУ, Філологічного факультету КлузькогоУніверситету «Бабеш Бойой», Музею істо-рії Сату Маре, Національного румунського

телебачення та радіо і голови комітетуМіжнародного пісенного фестивалю«Доля» м. Києва, розпочалось під звучан-ня національних гімнів Румунії та Україниурочисте відкриття свята День українсь-кої мови в румунії.

Честь оголосити цейісторичний мо мент нашо-го прадав нього буття уК а р п а т о - Д у н а й с ь к о -Чорноморському просто-рі належить автору цьогозаконодавчого поекту,головному переможцю удемократичних парла-ментських дебатах натему висунутого ним про-екту пану Миколі Миро -славу Петрець кому. Зпритаманною йому усмі-шкою на устах, з таємнимсвітлом в очах і не без легкопомітного хви-лювання наш депутат і голова СУРу чіткопідкреслив роль, яку носить рідна мова віснуванні народу, її роль у визначеннінеповторності того народу, у зростанні

духовної та матеріаль-ної його сили, жертву-вання котрого потре-бує у певних історич-них моментах та непо-правність втрачення її.

«Хочу пригадатиВам усім, що сьогод-ні ми не були б вцьому залі, а голов-но на Святі українсь-кої мови в румунії,якби не існували унас і на Україні такіособистості як Ви –

представники Посольства, Уряду руму -нії, Парламенту, церкви, Міні стерстваосвіти та шкільних інспекторатів, пись-менники, журналісти, артистичні колек-тиви, провідні структури нашого Союзу,

друзі українців –, які впродовж багатьохроків підтримували українство, плекаю-чи рідну мову та збагачуючи наш духов-ний скарб, відчуваючи отой святийобов’язок відносно прадідівської спад-щини – передавати постійно її молодим

поколінням. Багато з Вас подолаливеликі відстані, доклали немалозусиль, щоб бути разом з нами. Я кла-няюся перед Вами і від щирого серцядякую за ваш неоціненний внесок у

здійснення цього свята – Свята укра-їнської рідної мови!» – сказав на закін-чення промовець під довгі та гучні оплескиприсутніх.

Запрошено до вітального слова ЙогоЕксцеленцію – Посла України в РумуніїОлександра Банькова. Вітаючи пред-ставників СУРу, Румунської влади, Пар -ламенту, всіх українців з нагоди започатку-вання в національному календарі культур-них подій в Румунії найвизначнішого святадля нашої громади – Дня української мови,відзначає велике зусилля депутата нашоїменшини в Парламенті Румунії, панаМиколи Миро слава Петрецького, не тількирозробити проект, але й грунтовно підтри-мувати його та переконати більшістьколег-депутатів прийняти його та ухвали-ти.

Слова українського дипломата створи-ли мені враження, що виходять/входятьвід душі до душі і вкарбовуються прямо унезабутню пам’ять кожного присутнього, ітому я хочу їх подарувати, хоча б частково,всім нашим читачам: «Я щиро дякую

румунським парламен-таріям за підтримку, заухвалене рішення, дя -кую всім тим, що при-сутні тут і не тільки, зате, що підтримуєте укра-їнство, тому що це надаєможливість українськійгромаді не тільки збері-гати рідну мову але йпродовжувати творитирідну культуру, вихову-ватись і зростати у світіїї духовних цінностей, атаким чином збагачува-

ти і свою, і національну культурурумунії. Укра їнська громада знайшла врумунії своє гідне місце, а румунський

євсебій ФраСИНЮКФото автора

(Пpoдoвження на 9 cтop.)

8 Ukraînsykãc VISNÃK

* ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В РУМУНІЇ

уряд створив відповідні умови длядуховного процвітання як українськоїменшини, так і для всіх проживаючихтут меншин.»

Голова Координаційної Ради СКУ, панМихайло ратушний, вважає цей деньісторичним. Запрошений до слова, вель-миповажний представник українства світуз особливим хвилюванням заявив: Відавстралії до америки не існує державив світі, в котрій існував би окремийзакон для святкування українськоїмови. Пан депутат Микола МирославПетрецький зробив унікальний крокузаконенням свята української мови врумунії. Хочу підкреслити істинністьслів румунського письменника Васілеалександрі, написаних тут на бенеріСУру – «Мова – найважливіший твірлюдського духу і головна ознака іден-тичності кожного народу» – таким спо-стереженням: Впродовж нашої історії,якими нас не вважали б недруги, якиминас не робили – хохлами, малоросами,рутенцями, гуцулами, русинами і т.п. –,то саме МОВа забезпечила нам нашуідентичність у світі.

Від імені КР СКУ вітає українство вРумунії зі святом, вітає представників

влади Румунії з нагоди 100-річчя єдностіРумунської держави. Вважає, що добросу-сідство наших народів таке давнє, такесильне, таке випробуване історією, щоніхто і ніщо не зможе його зламати.

До вітального слова запрошено рядпарламентаріїв, що представляють іншіменшини, представників Міністерства осві-ти та Міністерства культури. Одностайновони високо оцінили здобуток депутатаМиколи Мирослава Петрецького в узако-ненні Дня української мови. Підтримка зісторони депутатів решти меншиндемонструє європейській спільноті,світу взагалі, що в румунії меншиниживуть у злагоді, взаємоповазі та спів-праці – потвердила переконливо депутатмакедонської меншини пані Е. Попеску.

Меншини в Румунії є не тільки зразкомдемократичного інтегрування у комплекс-ності суспільних відносин, а й цінний

місток для її міжнародної співпраці –доповнив румунський депутат пан Д.Матей, а для прикладу надав пліднірезультати його співпраці з нашим депута-том як в Румунії, так і в Україні.

День української мови буде потуж-ним поштовхом для ще глибшогозасвоєння рідної мови, а це створюєправильне ставлення до пізнанняінших культур, що неодмінно веде довзаємопізнання, взаємошанування тавзаємозбагачення, принаймні в духов-ному плані – підкреслювали підряд пред-

ставники міністер -ств освіти і культури.

В цілому доповідіі промови будутьнадрукованими вЗбірнику, присвяче-ному цій події. Західбув потужним, пере-повненим щиримиемоціями і, прекон-ливо надіюсь, пока-же плідні результа-ти. Якщо наші попе-редники так вміловшановували своїтрадиційні свята, тонеодмінно свято

День української мови в румунії стане,починаючи від нас, ще однією невмиру-щою душевно-духовною традицією. Намонгая літа, рідна Українська Мово!

*Міжнародна наукова

конференція «Українців Румунії – історія,сучасність та перспек-тиви» відбулася протя-гом двох днів, 9-10листопада. Учасниківрозподілено на три сек-ції: 1. Література такультура; 2. Діалог міжкультурами; 3. Етногра -фічна інтерференція;

Доповіді, приготов-лені фахівцями тієї чиіншої складової укра-

їнського духовного надбання, подарувалиавдиторії цінні інформації з історії, культу-ри чи етнографії як з сторони України, так іРумунії, а дебати-дискусії надавали ціка-вих нюансів представленим аспектам.

Читач зможе обізна-тись у них із Збірникаробіт конференції, щопоявиться наступногороку.

Як учасник обохвипусків цієї конфе-ренції бажаю допов-нити структуру май-бутніх випусків деяки-ми власними мірку-ваннями. По-перше,високо оцінюю ініціа-тиву та проект панаМихайла Трайстивикористовувати на

такому високому рівні духовний потенціалнашої громади в залученні із визначнимиособистостями культури України. Намтреба уважно брати до уваги, що в Україніпроходить серйозний, нелегкий шляхпереосмислення духовної спадщини у всіхїї планах – історії, літературі, етнографії таантропології, народознавстві, релігії, тощо.Нам потрібно слухати фахівців і знайтиправильні відповіді будь-якого різновиду ітаким чином правильно ступати нашимдуховним шляхом.

На мій погляд, не потрібно розділюватиучасників на секції, представлені теми, засвідченням більшості, цікавлять всіх.Щодо кількості доповідей посилаюсь налатинський афоризм «Non multa, sed mul-tum» (Не багато в кількості, а багато змі-стовно). Доповіді повинні породжуватинайцікавіші питання сучасності, а доречнівідповіді фахівців допомагати нам вгледітиперспективи.

Якщо спостереження незадовільні, топосилаюсь на рядки, кого іншого як неневмирущого Кобзаря: «Чи не дурю себе язнову/ Своїм химерним добрим словом?/Дурю! Бо лучше одурить/ Себе-таки, себесамого...»

* МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ «Українці в Румунії – історія, сучасність та перспективи»

9Ukraînsykãc VISNÃK

10 Ukraînsykãc VISNÃK

8 листопада 1918 року. на -родні збори мешканців Ясіня танавколишніх сіл проголосувализа возз’єднання закарпатськоїГуцульщини з Україною та обра-ли Гуцуль ську Народну Раду. Донеї ввійшли 42 депутати. Прези -дентом новоствореної ради ставСтепан Клочурак. ПредставникиГуцульської На родної Ради взя -ли участь у роботі Будапешт -ського (10 грудня) та Сигітського(18 грудня) конгресів, якібули скликані урядомУгорщини з метою визна-чення майбутнього Закар -паття. Гуцули найбільшрізко виступили протинамагання залишити крайу складі Угор щини. Гу -цульська Респу бліка є чине найяскравішою сторін-кою боротьби закарпатцівза свою незалежність,вона ж була предтечеюнаступного етапу – Кар -патської Укра їни. Керівник Гу -цульської Рес публіки СтепанКлочурак після багатьох життє-вих випробувань став міністромв уряді Августина Волошина.Мудрі гуцули, які ніколи не забу-вають свою славну минувшину, в2011 році пошанували президен-та Гуцульської Республіки ве -личним пам'ятником у центріЯсіня.

Отже наші краяни днями від-значили 100-річчя Гуцульськоїреспубліки. Відповідно центромурочистостей стало саме селоЯсіня – столиця ГуцульськоїРеспубліки. Традиційне віче про-вели вже на оновленій площі,яка відтепер зветься «ГероївГуцуль ської Республіки». Ясінціобіцяють завжди згадувати

героїв та й надалі радуватигуцульським колоритом. Також уЯсіня з’явилася пам’ятна дошкадо 100-річчя обговорюванихподій. До пам’ятника лідераГуцуль ської Республіки СтепанаКлочу рака присутні у цей деньпоклали квіти. Проведено цілийряд заходів за участю дітей імолоді в рамках військово-пат-ріотичної гри «Сокіл» («Джура»).

Водночас 10-11 листопада

1918 року в селищі Ясіня відгу-ляли чергову 521-шу річницюзаснування селища та 6-йфестиваль «Довбушева юшка».Своїм головним смаколикомгуцули вважають юшку, до якоїможна додати усе, що вдастьсязнайти в лісі – від м’яса вполь-ованої тварини до ягід. Стравуназвали на честь найвідомішогокарпатського опришка Олекси

Довбуша, тому і вважають їїледь не особливою стравоюсвого селища – столиці Гуцуль -ської Республіки. Звісно в ці днічасто згадували і про ГуцульськуРеспубліку та сторіччя від дня їїзаснування. Як зазначив ЕдуардЗелінський, селищний головаЯсіня, місцеві жителі – це голов-ний скарб столиці Гуцульської

Республіки. Тому, за вагомийвнесок у розвиток селища та засумлінну і ефективну працю їмподякували та вручили цінніподарунки.

Візитери ж свята (як гості, такі ясінчани) з радістю вітали одинодного з Днем селища та ділили-ся враженнями. А вже ближче довечора і аж до пізньої ночі всіхприсутніх розважали популярніукраїнські естрадні співаки,

фольклорні колективита місцеві самодіяльніколективи. Зокре ма роз-важали присутніх народ-ні артисти України ЛіліяСандулеса та Яро славБо ру та, учасниця теле-проекту «Го лос кра їни»со лістка Івано-фран-ківської обласної філар-монії Оксана Ро манюк,естрадний співак РоманТафійчук, «Гуцул-хулі-ган» шоумен Василь

Мельни кович, гурти «Будьмо» та«Гардамани» та інші виконавці.

Розходилися гості з «Довбу -шевої юшки» всі захоплені тасповнені позитивних вражень.Одним словом-свято вдалося.

ДОДаТКОВаІНФОрМацІЯ Та

ПОЯСНЕННЯГуцульська Республіка – на -

зва українського державногоутворення, що існувало з 8 ли -стопада 1918 по 11 червня 1919року на Закарпатті. 8 ли сто -пада 1918 р. народні збори меш-канців Ясіня та навколишніх сілпроголосували за возз'єднаннязакарпатської Гуцульщини зУкраїною та обрали ГуцульськуНародну Раду. У травні 1919року поляки витіснили УГА зПрикарпаття, і Гуцульська Рес -публіка втратила прикриття зісходу. Тоді ж румун ські військарушили на її територію, яку, зарішенням ГНР, здано без бою.Це себе виправдало, бо спершурумуни не застосовували ре -пресій. Вони почалися 11 червня1919 року, коли румуни довіда-лися, що Головна управа при-йняла меморандум до Русь кої(Української) Ради в Ужгороді зпроханням, щоби Гуцульщина йПідкарпаття приєднались доЧехословаччини (возз'єднання з

Україною було неможливе).Більшість керівників Гуцуль -ської Республіки та Головноїуправи заарештували. однакавторитет цих людей бувтакий високий, що румуни булизмушені їх звільнити (окрімСтепана Клочу рака), і вони пра-цювали в місцевій адміністрації.10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором тери-торія Гуцуль ської Республікиувійшла до складу Чехосло -ваччини.

Довбуш (Добощук) олексаВасильович (народився 1700року, с. Печеніжин, Галицьказемля, Руське воєводство, РічПосполита (тепер Коломий -ський район Івано-Франківськоїобласті України – загинув 24серпня 1745 року, с. Космач,Галицька земля, Руське воєвод-ство, Річ Посполита (теперКосівський район Івано-Фран -ківської області України) –легендарний ватажок опришківу Карпатах.

Степан Степанович Клочу -рак (Клочуряк) (народився 27лютого 1895 року, с. Ясіня, Ма -рамороського комітату Угор -ського королівства Австро-Угорщини (тепер Ра хівськогорайону За карпат ської областіУкраїни) – помер 8 лютого 1980року, Прага, Чехо словаччина) –український закарпатський гро-мадсько-політичний діяч, жур-наліст, президент ГуцульськоїРеспубліки (Рахівщина, Закар -паття).

«Сокіл» («Джура») – всеукра-їнська дитячо-юнацька військо-во-патріотична гра. Гра є фор-мою позакласної роботи з пат-ріотичного та морально-етич-ного виховання школярів, засо-бом формування патріотичноїсвідомості, спортивно-оздоров -чої роботи.

На Рахівщині урочисто відзначили століття Гуцульської Республіки

Степан Клочурак

Ярослав ОДОВІЧУКСпеціально для часопису

«Український вісник»

11Ukraînsykãc VISNÃK

Мої колишні шкільні колегиучителі нераз мені казали,

що майже всі слова гуцульськогорегіону не знаходяться в словни-ках українсько-румунських тарумунсько-українських і питали,звідки я їх беру і вживаю у своїхстаттях. Це правда, що багато слівгуцульського говору не знаходяться у цих слов-никах. І я досить обмежений в цій справі, алепроживаючи у гуцульському середовищі, до тогочитаючи матеріали із Галичини, а також ізПівнічної Буковини, я дійшов до того, що володіюгуцульським говором української мови і в тій жемірі можу пояснити список гуцульських термінів.

У 2006 році із журналу «Ґражда», що вихо-дить у Львові, я дізнався, що для шанувальниківгуцульських говірок у 1997 році вийшли дві лек-сикографічні праці у Мюнхені. В серії «Мате ріалидо української діалектології» вийшла друком«Південнобуковинська гуцульська говірка ідіалектний словник села Бродина повітуРадівці – Румунія». Збирачем матеріалівдо словника, його укладачем, дослідникомособливостей говірки с. Бродина, а водно-час і редактором випуску був професорОлекса Горбач. Ця праця для професорабула, мабуть, особливо дорогою, аджеуродженкою цього прекордонного селаРумунії, у якому і досі збереглася укра-їнська мова, є його дружина Анна-ГаляГорбач. Друга праця побачила світ 1997 р.:«Гуцульські говірки: Короткий словник».Також і в Україні, головно на Верховині і вКиєві, працюють над такими словниками.

Під терміном «Гуцулія» розуміємотериторію в зоні смерекових лісів, у

природно-кліматичних умовах якого сфор-мувався гуцульський уклад життя, а тепері далі на ній зберігаються окремі характер-ні для цього ознаки. Опис гуцульськогоукладу життя визначають такі ключові слова:«вepx, верховина, ґрунь, оседок, хата, гражда,маржина, товар, плай, стая, вориння, кінь«гуцулик», корова – «рижка», оборіг – коп’як,стая, трембіта, бесаги. Всі ці назви характернілише для Гуцулії.

Гуцул, звичайно, висловлюється: «Я живу уверху». «Верх» – це місце проживання на очище-ному від лісу, пологому, переважно сонячномусхилі, або досить рівному верху гори з площею(поляною), придатною для заготівлі сіна і випа-сання худоби. Від цього слова і виникла назва«Верховина». Вона є синонімом слова «Гуцу -лія». Різниця лише у тому, що сторонні люди, якіживуть на долах, назвали цей край Гуцулією, агуцули називають його з давен Верховиною.

На Гуцулії безпечними для проживаннявважаються ґруні, а прируслові тераси

називають «лихим» для цього місцем. Ґрунемназивають безлісий широкий гірський хребет,який полого піднімається до невисокої гори. Наґруні, звичайно, на значній віддалі один від одно-го розміщені оседки. Оседок – це гірський хутір,так, як у нас в Ульмі: Кичера, Салаші, Решітний,Верхня Костилева, у Ізвореле Сучевей – Пло -щій, Дітьча, Погонища, Кругла, Причівка, уБродині – Заломиста, Гипа, осередок, Дубів -ська, Каменистий, Корнадовата, Солован,Гребенистий і т.д.

Легко можна спостерегти, що всі ці хуторимають українську назву. Протягом років ці назвипокалічені, як Заломиста – Заломистра, Євір –Палтін, Корнодовата – Корну, Дабівська – Дубул,Перехресті – Параклиса і т.д. Гуцули вживають убесіді стародавні назви.

Оседок це гірський хутір з достатньою пло-щею з сінокосами, довкола, щоб утриму-

вати таку кількість худоби, яка забезпечує про-житок гуцульській сім'ї цього оседку. Широка

територія оседків обумовлює значну віддале-ність між їх оселями, які колись будували у виг-ляді хат-ґражд, що нагадують городища. Оседкизазвичай огороджували воринням. Ця огорожа,як кажуть тут, у нас, це пліт без цвяхів зі складе-них одна на другу повздовжно розколених начетвертину лат, які для стійкості огорожіукладають зиґзаґом. Я спостеріг, що таке ворин-ня триває 40-50 років.

Господаря оседку називають ґосподаремабо ґаздою. У літній сезон він відганяє всю

маржину (товар) на літовища у полонину. Хто

має толоку коло хати, то частину товарєт зали-шає вдома. Цей пріоритет можуть мати ківнікорови, телєта і дійні корови.

На полонині, у тимчасовому приміщенні, стаї,літують вівчарі, а ватаг виготовляє молочні про-дукти – будз, вурду, бриндзю, масло. Завдякизасолюванню, бриндзя може зберігатися трива-лий час. Овече м'ясо гуцули переважно спожи-вають в осінньо-зимовий сезон.

Вівця не лише харчує, але й одягає гуцуль-ську родину. Бо з овечої вовни та шкури виготов-ляють зимовий одяг та вкриття (кожухи, кептарі,петики, барашиці (ліжники), запаски, светри, кап-чури, ліжники, килими, верети...

Вівці та рогата худоба вважається в україн-ців-гуцулів найбільшою господарською

цінністю. З правіків вони утримують у своїх гос-подарках добре пристосовану до суворих гірсь-ких умов породу великої рогатої худоби, яка маємісцеву назву «рижка», а також корінну породуконей – «гуцулика», який відзначається особли-вою витривалістю.

Заготовлене сіно, складене у обороги, збері-гають на сінокосах. Його з далеких верхів дооседку перевозять взимку на санях, в які упряже-ні коні-гуцулики, або волики.

Оседок від оседка, звичайно, знаходиться назначній відстані один від одного. Тому людині,яка вперше перебуває на Гуцулії, впадає в очі«самотність» розміщених по ґрунях гуцульськихоседків, бо сусід від сусіда живе іноді дуже дале-ко. Однак, і цю відстань вміють долати верховин-ці. Так, зокрема, для термінового зв'язку вонивикористовують «телеграф» у формі умовнихзорових (плахта, чи розкладена ватра, у полізору сусіда), а також звукових (трембіта, вівкан-ня – гірське відлуння) сигналів.

Таким чином, інформація може передатись умежах присілка-кутка дуже швидко. Необхідно

підкреслити, що цей «телеграф»активно використовувався в періоддіяльності УПА. Тому більшовицькікаральні загони знищували гуцуль-ські трембіти...

Досить важкою обставиноюдля життя «у верхах» є від-

сутність придатних для оранкиземель, бездоріжжя і віддаленість від торговихцентрів. Гуцульський уклад життя, економічноюосновою якого є присадибне тваринництво, при-стосоване до гірських умов.

Для зручності ведення гірського тваринницт-ва та гірського городництва оседки розміщають-ся на пологих, звичайно сонячних схилах, денайплодючіші щодо теплового режиму грунти;

З метою збирання врожаю трави на прихатніхсінокосах худобу відганяють для літнього випа-сання на віддалені гірські пасовиська – полони-ни;

Кожний член сім'ї виконує посильну робо-ту (город, сінокіс, догляд за худобою, виготов-лення одягу і побутових знарядь, заготівлядров) для самозабезпечення гуцульськоїродини харчами, одягом, опаленням;

Віддаленість гірського села від торговихцентрів, що унеможливлює придбання

готових речей, долають системою творчоїсамодостатності гуцульської громади. Дляцього кожний її член спеціалізується у тіймайстерності, яка забезпечує громадунеобхідними господарськими послугами таужитковими виробами з місцевої природної івирощеної сировини.

Лісова деревна (природна) порода – сме-река – є основним природним ресурсомгуцульського побутового облаштування. Томурідною для гуцула є смерекова хата. Колисьу ній були нештукатурні стіни, дах влаштову-вали із смерекових драниць, а вкриття пра-давніх житлових приміщень – колиб – служив

навіть смерековий луб, обдертий із грубого«ковбка», під час вегетації. І щоб хтось не ска-зав, що я ці інформації «виссав із пальця», яккажуть гуцули, особи, котрі вродилися в горах імають тепер приблизно 70 років, бачили колибидля лісорубів, покриті лубом. Я бачив такі примі-щення для лісорубів у 1950-55 роках. У цих коли-бах проживали тимчасово по 10-20 лісорубів.

Також індивідуальні колиби я ще знаходиву наших горах десь 1965-70 роках У таких

колибах лісоруби, як правило, проживали відпонеділка до суботи У стаях були також колиби,покриті лубом, де ночували вівчарі. Ці колибиназивалися «зоватрами». Цікаво, як, за короткийчас, від трембіти вівчарі перейшли до мобілки,але пастухування, доїння овець і коров далізалишилися у середньовіччі.

Два «осінні» юнаки із села Костелеви проде-монстрували в Португалії, як організована стая вгуцулів, і там за короткий час створили справжнюпромисловість щодо вівчарської кухні, впершедоказавши технологію «фабрикування» овечихпродуктів: будзи, вурди, жинтиці, гуслінки, сор-банки, сметани, а головно: бануша та овечоїбриндзи. Так що не треба інгнорувати «техноло-гію» середньовіччя!

Колись гуцули ходили в ярмаркові села, щобпродати вирощувану худобу і за здобуті грошікупити збіжжя, муку, домашній посуд та різніпобутові речі.

Всі ці вантажі ніс на собі кінь-гуцулик, заві-шаних на сідло-тарницю мішки-бесаги.

Кінь і зараз є основним помічником у комуніка-ційній і транспортній проблемах гуцула. Тому ікажуть: «Де гуцул, там і кінь». Бо завжди у супро-воді ґазди несе він йому по гірських схилах«терх», тобто вантаж.

Уклад гуцульського життя

Юрій ЧИга

Голова Союзу Українців Румунії арадськоїфілії Гаврило Миколайчук, який проживає уселищі Тирнова, мав чудову ініціативу організу-вати вперше «Концерт української релігійноїмузики». Захід відбувся 20 жовтня у селі Дуд, депроживає найбільше українців Арад ського пові-ту, які прибули колись сюди із Мараморешу, щобосісти у цих більш родючих краях. Бо українськісела, що по Долині Рускови, де вони дотодіжили, це села переважно із багатодітнімисім’ями, які стали «перенасичені». Тому частинаіз них була примушена «шукати долі у чужомуполі». Оселилися вони у депопульованих селахСатумарського повіту, інші у селах Тіміськогоповіту, а деякі тут, де Арадська земля багата, нависочинах росте виноград, із якого виготовляютьнадзвичайно смачне вино, відоме всім, як«крами Мініш» у Румунії та за її кордонами. І при-гадала я, що багато із моїх вішовельських одно-сельчан ходили колись сюди восени збиративиноград, щоб заробити добрі грошенята, але незалишилися там...

Працюючи донедавна у Міністерстві культуриРумунії, мені випадала нераз приємна нагодаспівпрацювати із українськими активістами куль-тури банатського краю і бувати тут на різнихкультурних заходах, почуватись у їхньому колі,як у себе дома. І тому зраділа на пропозиціюпобувати знову тут, а ще на такому заході, якийприсвячений церковній українській музиці, задолю якої я здавна уболіваю.

І так, мені довелося поїхати нічним поїздом,щоб добратися в суботу рано до Араду, а потіммашиною їхати далі разом із приємною співроз-мовницею, студенткою Параскою Миколайчук(дочкою голови, однією із 11-ти його дітей), щоббути на культурно-духовному заході. Вечером явже поверталася додому, щоб на другий день, внеділю, встигнути на інший захід у Бухаресті.Повернулася із дуже приємними враженнями,збагативши себе душевно, і тому хочеться поді-литися із читачами цими незабутніми спогадами.

Як я спостерегла і зраділа, на «Концерт релі-гійної музики» до села Дуд були запрошені слав-ні почесні гості із дорогого мені Мараморешу, асаме із міста Сігет. Прибув панотець доктор, рад-ник Українського Пра вославного Вікаріату, Ми -кола Лаврюк із церковним хором своєї сігетськоїцеркви, яким керує його дружина, добродійкаМарга рита Лаврюк. Велика частина членів хорує вихідці із мого рідного села Вишівська Долина,а це мене тішить. Сюди прибув також змішанийхор з Караш-Северінського повіту «Голос україн-ців», яким керує відомий диригент Іван Лібер. Якспеціальний гість прибув і гурт «Тріо Грінь» ізсела Малі Ремети Тіміського повіту (такожколишні мої односельчани).

Приємно було бачити, що представники міс-цевої влади були присутні майже повністю насвяті і всі вони (включно і я) захотіли привітатиучасників свята – місцевих і здалека прибулихгостей. Говорив голова села, один депутат відпартії АЛДЕ, виступали панотці. І після того, якпанотець Лаврюк та священики із сіл Дуд іТирнови поблагословили молитвою і словаминаше зібрання, на сцені виступив голова тімісь-кої філії Юрій Глеба, який, жартуючи, сказав, що«завидує» своєму другові і колезі по СУРу, що

зміг зорганізувати такий релігійний спеціальнийконцерт, якого йому ще не вдалося здійснити(признаюсь, що таке саме відчуття мала і я, боколи пробувала це зробити в Бухаресті на храмі

«Покрови Божої Матері», на жаль, більше двохколективів не змогла зібрати)...

Церковний хор із Сігету заполонив душі при-сутніх тонкістю виконання низки духовних укра-їнських пісень і високо підняв настрій присутніх.Хор пана Лібера сподобався мені особливо, колипочав співати, виконувати кілька стародавніхцерковних пісень, яких хор співає у Карансебеш -ській українській церкві, пісні відомі мені, боколись співала їх, коли ішла із процесією на нашіхрами. І вокально-інструментальний гурт із Ремітприємно вразив публіку, а особливо в тоймомент, коли він заграв на сцені мелодію пісні«Ти бачиш, Боже», а члени сигітського хору іззалу підспівували йому, аж поки не витримали івсі спільно та піднесено заспівали багатоголос-сям цю чудову, задушевну пісню. Був прекраснийсимбіоз між марамороськими і банатськими спі-ваками, який викликав довгі і щирі оплески пуб-ліки! І діточий хор із с. Драгомірешти, у красивихукраїнських костюмах, хоч і приїхав на цей разбез свого керівника (пані добродійки МаріїКлемпушак), старався проявитися із церковнимукраїнським співом і викликав симпатію та тепліоплески. У цьому гарному концерті місцеві арти-сти не відставали, а показали свою якісну специ-фічну музику. Це були оркестр із с. Дуд і хор«Лілея» із Тирнови, якими керує Анна Ганціг, якає секретаркою повітової філії і очолює організа-цію СУР с. Мидиран, та Іляна Преда, голова міс-цевої тирнавської організації СУР. Цікаво вико-нав свої пісні дует жінок Анни і АлександриМиколайчуків та Василь Пряла, який співав солоі грав на акордеоні. Слід відмітити, що у роліведучої концерту дуже гарно справилася вчи-телька-українка із Араду, пані Марія Себастіян.

Хочай багато із них, як і сам голова Мико -лайчук, є членами пентикосальної церкви, вонищиро прагнуть побудувати і церкву для право-славних українських парафіян у селі Тирнова.Вже віддавна я чула від голови Арадської філіїСУР, що вони шукають православного священи-ка. Саме тому покликали сюди, при цій нагоді,представника Українського Вікаріату, преподоб-ного отця Лаврюка, який би міг побачити їх намісці, служити із ними і допомогти їм потім у реа-лізації бажання. Як я дізналася потім від органі-заторів дійства, більшість учасників суботньогоконцерту на другий день зібралася у православ-ній церкві села Тирнова, де спільно із румунськи-ми священиками служили Божу літургію і депереважало українське служіння. Тому що, якуже відомо, банатські люди, за звичаєм вия -вляють себе демократами і знають поважати гос-тей! Сподіваймося, що і церкву допоможуть під-няти, щоб люди могли легше зберегти себе і невтратити своє коріння українців Мара морешу,звідки вони та їх родичі прибули і збагатилибанатську віру!

І я певна, що такий концерт, як цей, що відбув-ся у селі Дуд, може перерости у фестиваль і зба-гатити християнську віру, любов до Бога і до пра-дідівського коріння! У добру путь вам, арадськіукраїнці! І дякуймо Богові, що про вас є комупіклуватися – із вами Український ПравославнийВікаріат, організація СУР та їхні люди!

Ярослава – Орися КОЛОТИЛОФото авторки

12 Ukraînsykãc VISNÃK

Перший концерт релігійної музики в українців Арадського повіту

13Ukraînsykãc VISNÃK

Одразу дві нові книжки, видані у Львові, лягли на мій письмовий стіл.Авторства знаного науковця-еколога, професора, доктора біологічних наукФедора Гамора. Перша має доволі інтригуючи назву: «Україна-Румунія:мости народної дипломатії». Друга –«Еталон європейських лісових екоси-стем та природоохоронної справи».Обидві поповнили творчий бекграундвідомого публіциста й вченого. Це пронього стисло, але влучно, сказав про-фесор Університету сталого розвитку з Німеччини П’єр Ібіш: «Якби коженекорегіон світу мав свого Гамора, то ми б жили на зовсім іншій планеті!»

Звісно, мене найперш привабила книга про українсько-румунські взає-мини, оскільки останні п’ять років я теж предметно співпрацюю з гуцуламиМараморощини й Союзом українців у Бухаресті. Ще донедавна народнадипломатія на рівні Мараморощини й Рахів щини мала спорадичний харак-тер, однак зусиллями Карпат ського біосферного заповідника та йоготодішнього директора, а нині – заступника з науко-вих питань Федора Гамора набула системнихобрисів і вийшла на рівень сталих і предметнихвзаємин.

Як зазначає автор у підзаголовку до книги, це –«Нотатки з нагоди 20-річчя участі Союзу українцівРумунії та Карпатського біосферного заповідникав процесі розвитку українсько-румунської транс-кордонної співпраці на Мараморощині».

Особливо цінною для істориків і краєзнавцівстала впорядкована і систематизована авторомдовідково-документальна база – майже сто сторі-нок! До неї увійшли Доручення ПрезидентаУкраїни, міжурядові угоди та урядові документиУкраїни та Румунії, архівні документи Закарпатської ОДА і повіту Бая-Маре, ухвали й розпорядження Рахівських райради та райдержадміністра-ції, Рахівської міськради й комуни Бистрого, протоколи двосторонньогоукраїнсько-румунського співробітництва в рамках європейських програм,матеріали міжнародних конференцій, семінарів, «круглих столів» тощо.

Чи буде відновлено міст через Тису (Ділове-Валя-Вішеулуй (Ви шівськаДолина) і рух пасажирських потягів через Рахів до Румунії? Цій проблема-

тиці присвячено окремий розділ книги. Федір Гамор як один з ініціаторіввідкриття залізничного сполучення Рахів-Київ аргументовано доводить,що цей маршрут варто продовжити до Трансильванії, Будапешта,

Братислави, Відня і Праги. Утопія? Некажіть! Ще кілька років тому багатохто сумнівався у доцільності залізнич-ного рейсу Рахів-Київ і недавно від-критих сполучень Рахів-Харків і Рахів-Одеса. Тільки не Гамор! Що маємо

нині? Популярні маршрути, пристойно заповнені вагони, дефіцит квитківна Київ! Як перфекціоніст Федір Дмитрович не зупиняється й жвавообґрунтовує нову ідею: запустити рейси через Рахів до Клужа-Напоки йУжгорода, відновити в Діловому міст через Тису до Румунії (був підірванийнімцями у 1944-му році).

А велодрезини до Євросоюзу? Не вірите? Почитайте книгу, аргумента-цію автора і зрозумієте, що все можливе тоді, коли люди об’єднуються не

для чвар і з’ясування стосунків, а для діяння татворчої праці.

Не оминув автор і наболілих екологічних про-блем, б’є у дзвони, здіймає тривогу: розробка полі-металевих руд на українській частині Марамо -рощини може призвести до екологічної катастро-фи у верхів’ях басейну Тиси!

Книга не обтяжена нудним науково-схоластич-ним стилем, читається легко, бо є науково-популярним виданням. Містить потужний пластдокументалістики.

Своєю новою 364-сторінковою книгою членНаціональної спілки журналістів і Заслужений при-родоохоронець України, академік Федір Гамор укот-

ре довів, що є одним з найпродуктивніших авторів не лише Рахівщини, алей Закарпаття та нашої країни. Він не тільки пише про мости єднання, він самдіяльно розбудовує їх!

Респект автору! Олександр МаСЛЯНИК,заслужений журналіст України

Львів

День народженняєвропейського союзу (Дата заснування єС)

Європейський союз - напевно найбільш при-родне сучасне економіко-геополітичне об’єд-нання на сьогоднішній день, яке представленебільш ніж пів мільярдом її жителів і набли-жаючися до чверті в світовому валовому внутрі-шньому продукті частини економіки. Утворивсяна основі підписаного 7-го лютого 1992-го рокуМаастрихтського договору, який набув чинності1-го листопада 1993- го року. Цьому передувалавеличезна робота, що почалася ще з 1951-гороку, коли в Парижі було підписано договір простворення Європейського об’єднання вугілля істалі. Європейський союз - це унікальне утво-рення націлене насамперед на ефективну регіо-нальну інтеграцію. Загальні стандарти і основніцінності, якість і повага до прав людини, єдина,монолітна, але гнучка політика, питання колек-тивної безпеки, роблять єврозону найбільшнадійним партнером як для найближчих сусідів,так і для всіх інших країн світу.

День української писемностіта мови

Це свято було встановлено Указом прези-дента України від 6-го листопаду 1997-го №1241/97 і відзначається щороку на честь укра-їнського літописця Нестора - послідовника твор-ців слов’янської писемності Кирила та Мефодія.Дослідники вважають, що саме з преподобногоНестора-літописця і починається писемна укра-їнська мова.

День книги рекордів гіннесаКнигу рекордів створив британський інженер

і власник пивоварні Х’ю Бівер. У листопаді 1951року він відправився з друзями на полювання.Увечері в барі між чоловіками зав’язалася супе -речка, яка з диких птахів найшвидша. Чоловікипереглянули кілька різних довідників, але відпо-віді не знайшли. Тоді Бівер вирішив створитикнигу, в якій будуть зібрані всі рекорди. Назваввін її на честь своєї пивоварні. В даний часКнига рекордів Гіннеса є книгою з найбільшимтиражем із усіх книг, захищених авторським пра-вом.

Всесвітній день молодіВсесвітній день молоді відзначається щоріч-

но 10 листопада, тому що саме в цей день наВсесвітній конференції молоді у Лондоні, що

проходила 29 жовтня – 10 листопада 1945 року,була заснована Всесвітня федерація демокра-тичної молоді (ВФДМ). Міжнародне об’єднаннямолодіжних організацій - це центр міжнародногодемократичного молодіжного руху, який об’єд-нує молодь незалежно від політичних і релігій-них поглядів, расової та національної прина-лежності. ВФДМ веде боротьбу за мир, правамолоді, незалежність народів, інтернаціональнезгуртування прогресивної молоді проти колоніа-лізму, неоколоніалізму, фашизму та расизму.

Міжнародний день терпимості (толерантності)Чи відомо вам, що довготерпеливий краще

хороброго, і пануючий над собою самим, ліпшийвід завойовника міста? Про це написано вПритчах Соломонових, глава 16, вірш 32.

Міжнародний день терпимості (толерантно-сті) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 1995року з нагоди 50-річного ювілею цієї організації івідзначається щорічно 16 листопада.

16 листопада 1995 року держави-члениЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів тер-пимості. В 1996 році Генеральна Асамблеязапропонувала державам-членам щорічно 16листопада відзначати Міжнародний день толе-рантності, приурочивши до нього відповіднізаходи, орієнтовані як на навчальні заклади, такі на широку громадськість.

Кожен з нас повинен прагнути підтримуватипринципи терпимості, плюралізму, взаємноїповаги та мирного співіснування. Ми повиннібути завжди готові усувати стереотипи і спотво-рені уявлення і виступати на захист жертв дис-кримінації.

У цей Міжнародний день терпимості давайтепідтвердимо ідею про те, що різноманіття, втіле-не в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, ане загрозою, і будемо прагнути до створеннябільш терпимих громад, в житті яких вкоренить-ся цей основоположний ідеал.

ММООССТТИИ ЄЄДДННААННННЯЯ ВВІІДДФЕДОРА ГАМОРА

Êàëåéäîñêîï

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінки

В одній маленькій річці жила-буламаленька жабка, яка дуже любила танцю -вати. Жабка танцювала скрізь: у річці, наберезі, де доведеться. Навіть уві сні. Бо хтотанцює по-справжньому, то танцює скрізь.Прибіжить до жабки зайчик, подивиться їїтанці й побіжить додому в добромунастрої, не забувши подякувати артистці.Або прий де до жабки песик, попросить:«Затанцюй, будь ласка, бо я сьогодні вжевтомився, хо четься розва житися». І йомуне відмовить, затанцює. У песика всювтому як рукою зніме – хоч цілий день можезнову гавкати. Одне слово, танці ті булитакі гарні й корисні, що краще за будь-якіліки допомагали. Але ось одного дняприбігає зайчик до жабки і бачить, що з неющось не те – на спинці у неї якась цяточказ’явилася, ніби ранка.

– Ти часом не захворіла? – злякавсязайчик. – Або, може, тебе хтось укусив.

– Ні, – відповідає жабка, – ніхто мене невкусив!

– Ну й добре! – зрадів той. – Тодізатанцюй, будь ласка!

– За просто так більше танцювати небуду! Бо я тепер не просто жабка–танцівниця, а жабка – скарбничка. Оськинь грошика тоді затанцюю!

– Нема у мене грошика! – каже їйзайчик.

– Якщо нема, – каже жабка, – то я тобітанцювати не буду, навіщо ж тоді я собі наспину скарбничку пришила?

Прикро стало зайчику і він побіг.Прийшов до жабки песик, а вона і йомукаже: «Кинь мені у скарбничку п’ятачок,тоді тобі затанцюю!».

– Звідки в мене п’ятачок! – здивувавсяпесик. І пішов собі гавкати.

Пожурилися–пожурилися звірята таробити нічого – стали таки п’ятачки кидати,

бо дуже вже їх веселили жабчині танці.Гроші сипляться – жабка танцює, жабкатанцює – п’ятачки сипляться.

«Певно, багато у жабки п’ятачків зібра -лося. Буде нам чим збагатитися!».

Прийшли вони до жабки ніби-то поди -витися її танці, але коли та почала танцю -вати, схопили її за лапку.

– Нумо, – кажуть, – швиденько віддавайп’ятачки, бо ми тобі лапки повикручуємо,не будеш більше танцювати!

Хотіла жабка від них втекти та незмогла, бо дуже важкою стала від грошей.Злякалася, почала на допомогу кликати:«Ква, ква, ква!».

Ніхто – ні зайчик, ні песик не прибігли їйна допомогу. Жабка знову: “Ква, ква, ква!”.Та все даремно. Тільки захрипла і голосвтратила. Вовк з лисицею витрясли зскарбнички гроші і втекли. Так і зали -шилася жабка ні з чим.

Так буває з тими, хто над усе грошілюбить...

Жабка, яка любила танцювати

КросвордЦІКАВА КНИгА ПРИРОДИ

1. листопад – ... зими.2. Хто танцював з вітром?

3. Хто скидаєперед зимою рудушубку на сіру.

4. Хто поклонив-ся лісам і полям, відлітаючи вАфрику?

5. Як кликали в школіУлянку з оповідання

Донченка?

Ключове слово – пора року.

1

2

4

5

3

(Відповідь на 15 стор.)

Павло ТИЧИНА

Осінь така мила осінь така мила,осіньСлавна.осінь матусі їсти несе:борщик у горщику,кашка у жменьці,скибка у пазусі,грушки в хвартушку.осінь така мила,осіньСлавна.

Дмитро ПАВлИЧКо

Зажурилась квітка Небеса прозорі,Як глибінь ріки.Падають, як зорі,З явора листки.А над полем ниткаДзвонить як струна,Зажурилась квітка –Чує сніг вона.

Марко ВоВЧоК

Іде осінь Вже зриває вітерЗолото беріз.Застогнали віти,Похилились вниз.листячко тріпоче,Сумно шелестить,Заховатись хоче,Боязко тремтить.осінь йде полями,Стелить килими.Вже не за горамиБілий кінь зими.

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНДPoю

Ëîã³÷í³ çàäà÷³• Якого каміння не буває в морі?Відповідь:

• Де бувають ріки без води, а міста без будинків?Відповідь:

• Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. Що це?Відповідь:

• По якій дорозі півроку їздять на коні, а півроку –без коня?

Відповідь:

• Чим кінчається літо і починається осінь?Відповідь:

• Що буває в кінці і на початку уроку?Відповідь:

Сімона Галеп закінчить 2018 рік у статусі першої ракетки світу

Румунська тені-систка Сімона Галепзакінчить 2018 рік устатусі першої ра -кетки світу. Мину -лий сезон уродженкаКон станци такожзавершила на верши-ні рейтингу.

Відзначимо, щоСімона стала 13-оютенісисткою в істо-рії, якій вдалося двічіпоспіль завершуватирік на першій позиції.

Таким чином Сімонана кінець сезону проведе на вершині рейтингу 53 тижні. Цечетвертий результат серед діючих гравців і 10-й – за всю істо-рію.

«Завершити рік на першій сходинці рейтингу – великачесть для мене. А зробити це двічі поспіль – це щось особливе,з огляду на, що в цьому році я нарешті виграла свій першийтурнір «Великого шолома». Я пишаюся тим, що побачу своєім'я в одному ряду з легендарними тенісистками », – сказалаГалеп.

Еліна Світоліна: зірка тенісуЕліна Світоліна

тріумфувала на Під -сумковому турніріWTA 2018 року.

Це – перший ви -падок в історії, колиукраїнська теніси -стка взяла участь увирішальному мат чітакого престижно-го турніру. І відразуздобула перемогу.

Українка у фіналіобіграла представни-цю Сполу чених Шта -тів Америки СлоунСтівенс.

Еліна Світоліна та Слоун Стівенс подарували шанувальни-кам тенісу справжнє видовище у фіналі Підсумкового турніру2018 року WTA.

Обидві спортсменки показали гідний для даного протисто-яння теніс.

Еліна народилася 12 вересня 1994 року в місті Одеса,Україна, у сім'ї спортсменів Олени та Михайла Світоліних,батько займався боротьбою, а мати – майстер з веслування.Старший брат Юліан (1985 року народження) з 9 років зай-мався тенісом, тому й Еліна почала займатися тенісом ізчотирьох років.

Сухого

На мапі

річка

По річці

Буквою О

Дзвінок

1. Ворота2. Листочки3. Білка

4. Чорногуз5. Кульбабка

Ключове слово – осінь

(Відповідь з 14 стор.)

Друзі! Сьогодні ми з вами пограємо в хованки і спробує-мо відшукати тваринок на картинах відомого каліфорній-ського художника Стівена Гарднера. А заодно й перевіри-мо, хто з нас найуважніший та найпильніший.

Картини Стівена цікаві та привабливі. Кожна йогоробота приховує значно більше звірят, аніж здається наперший погляд. Ну ж бо, хто з нас першим їх відшукає?!

Цей малюнок приховує 11 панд.

Знайдіть скільки панд на фотографії

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКраЇНСЬКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХаЙЛО МИХаЙЛЮК

Редактор – Тереза ШЕНДрОЮТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

Українці зберігають свої звичаїі традиції, не забувають їх. Тутможу згадати українські села,котрі шанують традиційні цер-ковні храми: Дарманешти (гат -на), Марицея, Калинешти Єнаке(грецька), Калинешти Василаке,Калинешти Купаренко, Шербівці,Ботошениця, Балківці, гропени іНегостина. В кожнім селі стоїтьгарна церква, вона має свого святого, котрий охоро-няє людей і село, тому раз на рік святкують його хра-муванням.

У Дарманештах є дві церкви. У старій церкві храм наСпаса, весною, а у новій на Святого Іллі, літом. ВМарицейській церкві храм на Успіння Святої Бого -родиці, 15 серпня, а відтоді починають осінні храми.Старші люди кажуть, що як минув храм на першуБогородицю, тоді вже можна кидати капелюх, бо при-ходить студінь. На Малу Богородицю, на РожденствоМарії, Матері Божої, 8 вересня, храм у Ботошеницях і вгропенах, а в Балківцях святкують церкву 1 жовтня наПокрову. 26 жовтня великий храм у Негостині, колисвяткують Великого Мученика Дмитра. В цей деньхрам церкви і в селах Калинешти Єнаке (грецька) іКалинешти Василаке. Осінні храми закінчуються 1 ли -

стопада; Свя ті Козма і Дам’ян уДанилі – теж українське селокомуни Дарма нешти, 8 листопа-да храм у Кали нештах Купаренко– церква святкує АрхангелівМіхаї ла і гаврила.

Українці цих сіл тримаютьсясвоїх звичаїв. Рано йдуть доцеркви на службу Божу, на собор-ну службу, яку відправляють

більше священиків. Після служби божої від полудня всіпочинають храмувати дома, приймають гостей, хра-мових. господині приготовили на храм: студенець здомаш нього кугута, а коло нього салат із червоногобуряка з хріном, потім курячу зупу з домашнім тістом,галушки (голубці) і печення з свинини. господині кла-дуть на храмовий стіл і солодкого: медівник, рогаль-чики, пампушки. господар приготовив наперед само-гонку або палінку. Колись виходили на толоку натанець, музики грали, а люди, котрі люблять побува-ти, танцювали. В теперішний час відбуваються і різніспектаклі, де співають, гуляють і побувають, а вече-ром відбувається бал. В нас храм триває два дні, ачасом і три, якщо слідує неділя.

Фелічія грИгОраШФото авторки

ОСІННІХРАМИ