До 30-річчя заснування Союзу українців румунії

Час відродження наставХроніка діяльності Суру

коло, ко-ладу, коляда – або магія різдвяних свят

Щедрівки і колядкиДень української мови у Балківцях

Дорогі українці!у цей період року, сповнений релігійних

смислів, традицій та звичаїв, приуроченихдо прославлення народження Спаси теля,ми зобов’язані в першу чергу перед власноюсовістю підсумувати свої думки та вчинки,задуматися над цінностями, які ми хочемопередати майбутнім поколінням, розумію-чи, що лише завдяки злагоді, єдності та взає-моповазі ми зможемо зміцнити нашу спіль-ноту відповідальних та працьовитих україн-ців. Те пер, можливо, як ніколи, нам слід зро-зуміти суть єдності, яка останнім часомзазнала важких випробовувань, усвідомити,що лише об’єднані в думках і справах ми змо-жемо подолати перешкоди, що мають наметі дестабілізацію того, що діє бездоганноі має позитивні результати, продовжуватита розвивати проекти на благо нашої грома-ди, керуючись, як і досі, мудрими, міцнимиморальними принципами та цінностями.

рік, що закінчується, хай стане ще однимнаріжним каменем для укріплення нашої на -ціональної та релігійної ідентичності, длядуховного та емоційного збагачення, щоб ма -ти силу вступати з упевненістю та споді-ваннями у наступний рік.

Дорогі українці, бажаю вам, щоб зимовісвята наповняли ваші душі вірою, любо в’ю ітолерантністю до ближніх, а новий рік хайпринесе вам здоров’я, процвітання та здійс-нення всіх мрій.

різдво – на славу господню!З новим щасливим роком!

голова Сур,Депутат

Микола Мирослав ПЕТрЕцЬкИЙ

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXVI. № 23-24 (грудень) 2019

v

v

v

v

v

v

Пpoчитaйте:

Веселого Різдва та щасливого Нового Року!

2 Ukraînsykãc VISNÃK

***Депутат СУР у Румунському

Парламенті Микола Мирослав Пе -трецький звернувся з письмовимзапитанням до міністра державнихфінансів Флоріна Кицу стосовнозаходів, які Міністерство вживатимедля того, щоб друге в цьому роцікоригування державного бюджетупередбачало ви ділення коштів длянаселених пунктів, де компактнопроживає українське населення:Русь-Поля ни, Рускова, ВишавськаДоли на, Вишавська Красна, Би -стрий, Верхня Рівна, Ремети та інші,таким чином будучи забезпеченапрозорість внесених поправок додержавного бюджету.

Письмове звернення було адре-соване, враховуючи той факт, щоМарамуреському повіту, в якомупроживає 60% етнічних українцівкраїни, була виділена, на підставіРішення Уряду від 14 жовтня ц.р.про розподіл державних коштівадміністративно-територіальнимодиницям, сума в 64.431.000 леїв,третина якої надійшла до муніципа-літету Бая Маре. Тоді лише однаадміністративно-територіальна оди-ниця, в якій проживають етнічніукраїнці, отримала кошти на утри-мання.

***З нагоди відзначення другий рік

поспіль «Дня української мови вРумунії» депутат Микола МирославПетрецький виступив на пленарно-му засіданні Палати депутатів зполітичною заявою.

Законом №213/2018 про вста-новлення 9 листопада Дня укра-їнської мови в Румунії було втіленоу життя давнє бажання українцівРумунії, будучи добре відомий тойфакт, що кожен народ може існува-ти лише шляхом збереження своєїкультурної, традиційної та мовноїсамобутності.

Румунія є одним з позитивнихприкладів щодо захисту прав нац-меншин, що визнається на міжна-родному рівні. Етнічні громадидоповнюють і збагачують румунськітрадиції та культуру.

Масштабний захід національно-го рівня, організований Союзомукраїнців Румунії в Бухаресті, бувспрямований на збереження тапопуляризацію української мови,дотримуючись цілей, заради якихбув заснований, між якими бути

містком дружби та доброго порозу-міння між двома сусідніми країнами,Румунією та Україною, заявив депу-тат Микола Мирослав Петрецький.

***У період 2-3 листопада Буха -

рестська філія СУР організувалазахід вшанування пам’яті буха-рестських українських письменниківпід назвою «Я на сторожі коло їхпоставлю слово».

Були покладені вінки до могилукраїнських письменників. Продо -вжився вшанувальний захід у примі-щенні Бухарестської сурівської філіїпоминальною молитвою, хвилиноюмовчання та круглим столом, наякому зі словами шани виступилиписьменники Михайло Михай люк,Корнелій Ірод, Михайло Трайста талінгвіст Іван Робчук. Вони предста-вили аспекти з життя й літературноїтворчості 27 українських письмен-ників та культурних діячів. Зі вшану-вальним концертом виступив фоль -клорний колектив «Коломий ка» зміста Сeрет Сучав ського повіту, ке -рівник Зірка Янош.

У неділю отець Дмитро Коло -тило, настоятель Української право-славної парафії «Святого ПетраМогили», отець Іван Лупшак таотець Володимир Малковіч відслу-жили поминальну панахиду по укра-їнських письменниках та культурнихдіячах.

*** 14 листопада делегація Союзу

українців Румунії на чолі з головоюСУР, депутатом Парламенту РумуніїМиколою Мирославом Петрецькимвідвідала Івано-Фран ківську обла -сть на запрошення го лови обласноїдержавної адміністрації ДенисаШмигаля. Під час зустрічі в Івано-Франківській обласній державнійадміністрації був обговорений стан іперспективи подальшої українсько-румунської співпраці на регіональ-ному рівні.

Голова СУР Микола МирославПетрецький наголосив, що CУР має

найбільш ефективну транскордоннуспівпрацю із Івано-Франківщиною.СУР представлений в парламентіРумунії та є містком між нашимидержавами. У серпні 2016 року бувукладений договір про співробіт-ництво між Івано-Франківською ОДАта СУР у науково-технічній, гумані-тарно-культурній та освітянськійсферах.

Подальший розвиток співпраці зРумунією, особливо з українцямиРумунії, є одним з головних пріори-тетів у співпраці з закордоннимипартнерами – зазначив головаобласної державної адміністраціїДенис Шмигаль.

Перший заступник голови облас-ної ради Василь Гладій зауважив,що на сесії обласної ради заплано-вано затвердити текст Меморан -думу про співпрацю та надіслатийого Уряду України з метою підт-римки співпраці на державномурівні.

***23 листопада голова Союзу

українців Румунії, депутат МиколаМирослав Петрецький взяв участь

в засіданні Президії Україн ськоївсесвітньої координаційної ради(УВКР), що відбулося в Києві. Засі -дання Президії УВКР пройшло зхвилиною мовчання в пам’ятьжертв Голодомору 1932-1933 роківв Україні.

На засіданні Президії було роз-глянуто наступні питання: виконан-ня плану заходів УВКР за 2019 рік,

зміни і доповнення до Статуту УВКРу відповідності до вимог законодав-ства та ухвал 6-го ВсесвітньогоФоруму Українців, затвердженняплану діяльності Громадської Спіл -ки УВКР на 2020 рік, ситуацію, щосклалась в представництві україн-скої громади в Угорщині, проведен-ня VI-го Міжнародного конкурсу названня «Кращий вчитель українсь-кої мови за кордоном», Турнір ко -манд української діаспори з футбо-лу «Кубок Єдності 2020» та інше.

Після засідання члени ПрезидіїУВКР взяли участь в жалобнихзаходах на території Національногомузею Голодомору-Геноциду.

***22 листопада Буха рестська

філія Союзу українців Румунії спіль-но з Посольством України в Румуніїорганізували за хід, присвяченийвшануванню па м'яті жертв Голодо -мору 1932-1933 років в Україні.

У приміщенні Бухарестської філіїСУР пам’ять жертв Голодомору вша-нували поминальною молитвою, якувіправив отець Корнелій Ірод, та хви-линою мовчання. Про Голодомор го -ворили Перший за ступник ГоловиСУР Богдан Мой сей, Голова Буха -рестської філії СУР Михайло Трай -ста, голова Яської філії СоюзуУкраїнців Румунії Віктор Григорчук таРадник-посланник Посольства Укра -їни в Румунії Євген Левицький.

У рамках заходу був представле-ний короткометражний фільм «Го -лодомор 1932-1933. Повернен ня доісторії Тетіївщини» /м. Тетіїв, Київ -ська область/, фото-документальнавиставка, присвячена вшануваннюжертв Голодомору та декламували-ся вірші.

У неділю, 24 листопада в Укра -їнській православній церкві містаБухарест відбулася панахида зажертвами Голодомору 1932-1933років, яку відправив отець ДмитроКолотило.

делегація Cоюзу Українців Румунії на чолі зголовою СУР, депутатом в Парламенті Румунії

Миколою Мирославом Петрецьким взялаучасть у роботі XIII-го З’їзду Європейського

Конгресу Українців

30 листопада – 1 грудня деле-гація Cоюзу Українців Румунії начолі з головою СУР, депутатом вПарламенті Румунії МиколоюМирославом Петрець ким, взялаучасть у роботі XIII-го З’їзду Єв -ропейського Конгресу Україн ців(ЄКУ), що відбувся у Празі столи-ці Чеської Республіки.

На з’їзді був представленийзвіт про діяльність ЄКУ, обговорений та прийнятий новий статут ЄКУ тастратегія розвитку ЄКУ на 2020-2025 рр., а також було обрано новекерівництво.

Богдан Райчинець, голова громадської організації чеських українців«Українська ініціатива в Чеській Республіці» став новим головою ЄКУ.На посаді голови ЄКУ Богдан Райчинець замінив Ярославу Хортяні зУгорщини.

Голова СУР Микола Мирослав Петрецький був обраний членомПрезидії ЄКУ.

Завершилася робота форуму обговоренням та схваленнямРезолюції XІІ-го З’їзду Європейського Конгресу Українців.

Хроніка ДіялЬноСТі Cуру

Подаємо повністю комітет Бухарестської філії

1. Михайло Трайста - голова2. Богдан Мойсей - перший заступник 3. Ірина Ковач - заступник4. Михайло Михайлюк - заступник5. Тереза Шендрою - секретар6. Христина Штірбець - член7. Роман Петрашук - член8. Фелічія Раду - член9. Доріна Фартушник - скарбник10. Зеновія Мандюк - голова жіночої організаціі11. Богдан Костюк - голова молодіжної організації

«А що буде, побачимо,Які будуть жнива.Схаменіться...»

Тарас ШЕВЧЕНКО

Історія повинна оперувати точни ми да ними, таоскільки вона твори лася тоді, а пишуть про неїтепер, з перспективи часу, то певні події постаютьначе в ракурсі, що спри чинює відхилен ня від їхніхреальних «обрисів».

Ракурс подіяв і у висвітленні історії засну ванняСоюзу україн ців Румунії, в якій основ ними датамивважаються 29 грудня 1989 року, коли список з 21членом-співза сновником був по даний на реєстра ціюдо суду, рішення суду про затвердження укра їнськоїоргані зації з 14 лютого 1990 року, «Від критий лист доукраїнців та всього світу» Степана Ткачука, головиТимчасової ко ординаційної ради Союзу, що появивсяпершого лютого 1990 року у третьому числі «Вільногослова».

Такого перебігу подій дотримується і го лова СУРуСтепан Бучута у статті, надру кованій у «Вільномуслові».

Подані дані про ці моменти в 30-річній історії СУРуреальні, проте неповні.

Неповні, бо вони зміщують час, обходять мовчан -кою справжніх ініціаторів створення СУРу, припи суючичи не всі заслуги Степану Ткачуку, котрий, ставшиголовою організації, ревно наро щував «міф» про себеяк про основопо ложника Союзу, і цей «міф» з пли номчасу, в умовах авторитарного одно осіб ного керівниц -тва, утвер дився у пам’яті україн ського люду. Звісно,Степан Ткачук має свої заслуги перед україн цями,однак його не можна вва жати фактотумом (особа, якаробить все) у виникненні СУРу.

Дотримуючись правди і справедливості, мушусказати, що все почалося у перші дні після пова леннячаушістської диктатури в редакції газети «Новий вік», аініціаторами заснування україн ської організації булитроє письмен ників – МИКОЛА КОРСЮК (редактор увидавництві «Крите ріон», МИХАЙЛО МИХАЙЛЮК іІВАН КОВАЧ. Співучасниками ініціативи були такожпра цівники газети Юлій Лазарчук, Іван Мойсюк, ІринаПетрецька-Ковач і Тереза Шен дрою.

У перші дні після арешту Ніколає та Єлени Чау -шеску но вою владою, з редакції «Нового віку» буловидворено головного редактора Йона Колес ника,якого поза очі ми називали «чорною рукою». Якщопра цівники редакції вагалися поступити з ним рішуче,бо, все ж таки, він був шефом майже три десятиріччя,то Микола Корсюк безце ремонно зайшов до йогокабінету, звелів віддати ключі і забиратися геть.

Збувшись «чорної руки», «трійка» пись менників, невтративши здорового глузду і не п’яніючи від хмільноїсвободи, зрозуміла, що українцям треба організо -вуватися. Перейме нували назву газети на «Вільнеслово», пора дилися з відомим румунським журна -лістом-ди сидентом Петре Міхаєм Бекану, якого буловипущено з тюрми, про те як нам бути, що робити, якемайбутнє чекає нашу газету, хто фінансу ватиме її.Бекану, який взяв на себе обов’язки головногоредактора газети «Роминія лібере», підкреслив, щовідтепер преса буде вільна, буде прива тизована і нефінансу вати меться державою. А нам, мабуть, дове -деться шукати спон сорів... Ще порадив встановитиколективне керівництво, і так, на пер шій порі, «Вільнеслово» мало трьох голов них редакторів. Це були ІванКовач, Михайло Михайлюк та Юлій Лазарчук.

У ті ж дні Микола Корсюк, за порадою директора«Критеріону» Домокоша Ґези, приніс до редакціїСтатут Демократичного союзу мадярів Румунії, щобими присто сували його положення до потреб і реалійукраїнської гро мади Румунії. Водночас ми склалисписок членів-засновників Союзу (21 особа), який бувподаний до Румун ського телебачення, а згодом за -реєстрований у Суді.

Членами співзасновниками були буха рестські

українці, бо тільки вони могли підписати цей уста -новчий акт. Однак був складений і ширший список, доякого входили імена видних українців з провінції, якізгодом стали засновниками повітових організаційСУРу.

На той час «Новий вік», який став «Віль ним сло -вом», був єдиною українською публікацією, і ми булисвідомі того, що укра їнці з цілої Румунії чекають віднас друко ваної відозви, на основі якої могли б перейтидо дії.

Я взявся за перо і написав закличну статтю підназвою «Рівність, братер ство, свобода», надру -ковану у першому числі, січневому (1990) «Вільногослова» за гаслом Французької рево люції, а потім у«Всесвіті» під назвою «Час відродження настав». Та,як бачу, про цю програмну статтю «забули», нато містьпосилаю чись на відкритий лист Сте пана Ткачука, якийпоявився аж у лютому, у третьому числі «Вільногослова». До речі, варіант цієї статті під назвою «Часвідро дження настав!» я написав у Києві, куди улютому поїхав з Миколою Корсюком на запро шенняСпілки письменників України. Стаття була надру -кована у шостому числі журналу «Все світ», бо замо -вив її в мене головний редактор, письменник ОлегМики тенко. Тоді ж ми дали інтерв’ю для журналу«Україна» та «Літера турної України».

А де ж був у ті пореволюційні дні Степан Тка чук,котрий згодом приписував собі чи не всі заслуги узаснуванні СУРу і «люто» захи щав свою «першість»(недаремно Микола Корсюк докоряв йому, що «за -гарбав» СУР), хизувався у зарубіжній пресі своїми«подви гами», заявляючи навіть, що за українські спра -ви був арештований комуні стичною владою.

Він перебував на рідній Буковині і, переси дівши тамбурхливі дні, повернувся до Бухареста на початкуНового року на все готове і з властивим йомуапломбом узявся верховодити, наво дити «поря док»;робив зміни у проекті ста туту, робив зміни у спискуТим часової коорди наційної ради Союзу, від чувши, щоможе втілити у життя свої амбіції.

На жаль, ініціатори заснування СУРу дозво лилиСтепанові «розма хну тися», бо повірили, що наставчас «рівності і бра тер ства», а, по-друге, кажучи правду,Ст. Ткачук таки мав статус лідера серед українськихписьмен ників: був членом правління Спілки письмен -ників Румунії і, треба визнати, завдяки йому членамиСпілки стало близько тридцяти наших письменників,він зала годжуав поїздки на зустрічі з читачами накошти СПР та інші наші справи.

І так, Степан Ткачук не випускав з рук лідер ські«віжки» до першого З’їзду СУРу, і всім зда валосянормальною річчю, щоби він був єдиним кандидатомна звання голови української орга нізації, на якому вінпідібрав «вигідну» собі ко манду, чим викли кав нема -лий подив серед де легатів форуму, напри клад, тим,що гене ральним секре тарем став Іван Непогода (хайспочиває з Богом!).

В атмосфері загального ентузіазму, братання,заснування організацій на пові товому рівні, мало хтозвернув увагу на те, що перший З’їзд СУРу не прий нявніякої робочої програми, не накре слив якогось планунаступних дій.

Та коли у першому числі літературного журналу«Наш голос» (заслуга в його заснуванні у вирішальніймірі належить Ст. Ткачуку), я надрукував статтю «З’їздпрой шов, проблеми залишилися», на мене наки -нувся голова СУРу, бо я насмілився піддати критиціявні прогалини в роботі керівного органу нашої орга -нізації. Пере друковано статтю в «Україн ському вісни -ку» з нагоди відзначення 25-річчя СУРу, оскількипідняті в ній проблеми не втратили своєї актуальності

Правдивість викладу перебігу подій, які привели достворення СУРу, можуть під твердити, зокрема, ІванКовач та Микола Корсюк, звісно, з деякими незнач -ними ко рективами, які не можуть заперечувати сутінаписаного.

Михайло МИХаЙаюК

3Ukraînsykãc VISNÃK

до 30-РІччя ЗаСНУВаННя СоюЗУ УКРаїНцІВ РУМУНІї. яКИМ БУВ ПочатоК

к

Незабутні...Коли настає кругла дата якоїсь

важливої події, яка стала знамен-ною чи наріжною в житті певногонароду чи громад її вдзначаютьурочистостями, а драматизм тієїподії є тільки історичним тломдля їх проведення, тим більше,якщо від тієї події минули десяти-річчя. Навіть і пам’ять про людей,які стояли при витоках тієї карди-нальної події, притамовується ча -сто, якщо її живих свідків все мен -ше й менше.

Такою знаменною подією булаГруднева Революція в Румунії 1989року, яка і для української громадивідкрила шлях до її національно-духовного відродження внаслідокзаснування в кінці останнього міся-ця 1989 року Союзу українців Ру -мунії.

Пишу ці рядки за тиждень доурочистого відзначення 30-річчязаснування СУРу, бо такий кален-дар поя ви остан нього числа «Укра -їн ського вісника» на поточний рік, адумками і почуттями повертаюсядо тих драматичних днів, колигорстка українських інтелігентів-письменників заклала підвалиниСоюзу українців Румунії. Про те, якусе почалося друкуємо спогад авто-ра цих рядків, а також програмнустаттю, що вий шла у першомучислі газети «Вільне слово» – такбуло перейменовано ча сопис «Но -вий вік».

На щастя, «трійка» – МиколаКор сюк, Ми хайло Михайлюк, ІванКовач – люди, що заснували Союз,ще є серед нас і вони повинні ска-зати своє слово про події тридця-тирічної давності.

На жаль, вже не є живими свід-ками ті, що тоді прилучилися доініціативи «трійки» чи заснувалисурівські організації на місцях. Йдемова про письменника СтепанаТкачука, першого голови СУРу іпершого нашого депутата зівсіма його добрими ділами і прогрі-хами; про банатця Юрія Семе -нюка, котрий зарано пішов з жит -тя, але встиг побачити в Лугожіукраїнську церкву, до спорудженняякої доклав багато сил; про ЮліяМануляка, першого голови Мара -мо роської сурівської організації;про буковинця Юрія Лукана першо-го голови української організації уСучавщині, про Івана Шмуляка тапро багато ін ших, які стали про-довжувачами української справи нацентральному чи місцевому рівні,як, наприклад, Корнелій Регуш –видатний письменник і генераль-ний секретар СУРу. Таких людейнемало в тридцятирічній історіїСоюзу ураїнців Румунії, їх імена неповинні канути в забуття, бо вонибули першопрохідцями.

Тож віддаймо їм належну шану іне забуваймо, що вони заклали під-валини відродження національноїідентичності українців Румунії.

М. М.

4 Ukraînsykãc VISNÃK

Рідна мово ти моя,Як любо ти звучишАж серце б’єсь, аж кров гуляНадії додаєш ...

9-ого листопада українці святкують Деньукраїнської мови. Численні вистави, присвяченіукраїнській рідній мові, відбулися у сурівськихфіліях.

Щира любов, повага до рідної українськоїмови плекаються і в восьмирічній школі с.Балківці. Сюди загостили учні другого класу ізсусіднього села Негостини, щоб помилуватисякрасою української мови та усвідомити її важли-вість у житті людини. Газди, учні другого й чет-вертого класів, зустріли своїх гостей цікавимивиставами, смачними дома шніми солодощами ілагідною усмішкою.

Цю подію приготовили викладачки українськоїмови Делія Мартіняк та Анка Штюбіану. Великупоміч для «угощання» по дали здібні матері учнів,які доказали свою майстерність у виготовленнірізних , а також прихильність до шкільних вихов-них подій.

У кабінеті української мови пролунали укра-їнські пісні про рідну мову, родину і дитинство, яківиконали талановиті учениці четвертого класу.Цікавий сюрприз був з боку учнів другого класу,які представили інсценізацію народної казки«Рукавичка».

У другій частині події за допомогою відео-проекції присутні мали змогу побачити мульт-фільми, казки, почути українські пі сеньки. Цікавікниги з української бібліотеки були виставлені тут.

З цієї нагоди хочу запримітити, на мою преве-лику радість, що у мене є учні, які читають книгиукраїнською мо вою. Так народжується надія, щорідна мова затримається своїми ча рівними сло-

вами, знаменитими повчальними творами ізукраїнської літератури, а молоде покоління, нашіучні, вивчаючи і розмовляючи рідною мовою,будуть мати змогу із гідністю передати її в май-бутнє. Тому що мова зникає лишень тоді, колинею не розмовляють ті, які знають її.

Від щирого серця гратулюю тих батьків, діду-сів, які затримали рідну українську мову в своїхдомівках і передали її своїм дітям, внукам, моїмучням. Дуже важливе, є ставлення батьків дорідної мови, яке має сильний вплив на дитину.Рідну мову ще можна вивчити як іноземну, але ...

А чому соромитися рідної мови та анулювативласну ідентичність?

Чому не розвивати та удосконалюватирідну мову, якщо є можливість?

Чому не усвідомити дітей про те, що етнічнаідентичність це природжений дар? Вона тобінадається і залежить від свідомості кожної люди-ни як використовує такий цінний дар і як ставить-ся до неї.

Із нагоди свята Рідної української мови моїучні висловили письмово свої думки та зобрази-ли власні почуття на малюнках, які ми ви ставилина почесному місці в школі.

У наступних рядках подаю скілька враженьмоїх учнів.

• «Для мене українська мова – це рідна мова,я нею розмовляю вдома і це мені дуже подоба-ється» (татяна Кали нюк, 5-ий клас).

• «Я люблю рідну мову, поважаю та з гордістюрозмовляю нею, тому що вона святий подаруноквід моєї мами й завжди буде присутня у моємужитті.» (Мігаєла Перчік, 5-ий клас).

• «Для мене рідна мова це божий дар, цемова моїх предків. Я радий, що батьки навчилимене її вдома, а також, що маю змогу розвиватиїї у школі» (Філіп думбраве, 6-ий клас).

• «Я розмовляю рідною мовою ще з ранньогодитинства. Рідна мова гарна, милозвучна. Я ста-раюся зберігати рідну мову, традиції та звичаїмоєї меншини» (Серджю Ковцун, 8-ий клас).

• «Українська мова – це мова, яку я впершепочула від матері ще з колиски. Я дуже люблю ішаную рідну материнську мову, тому що в нійживуть мої предки. Ніколи в світі я не забудуперші слова рідною мовою, вони будуть присутнів моїх думках ціле моє життя. Я вважаю, щокожна людина, котра шанує себе, свою родинуповинна шанувати рідну мову, тому що вона нашду шевний скарб» (адіна дже сіка Гараси мюк, 8-ий клас)

• «Українська мова для мене означає дужеба гато. Без української мови ми б не знали такігарні пісні, коля дки. Україн ська мова має для усіхщось гарне і корисне» (алек сандра елена ола - ріу, 8-ий клас).

• « Для мене рідна мова оз начає мою роди-ну, в якій я виросла і навчилася говорити укра-їнською мовою. Це бабусині казки, батьківськіпоради і дитячі ігри. Це рідна хата в рідному селі,це моя школа, де я навчаюсь і викладач укра-їнської мови, який передає нам любов до рідноїмови через вірші, пісні та творів видатних пись-менників.

Рідна мова це мій ансамбль «Козачок», якийзберігає традиції нашого українського села»(ана Шойман, 8-ий клас).

• «Рідна мова – це душа народу. Вона відзер-калює душу народу, його історію, допомагаєвиразити почуття. Це особливий спосіб мислен-ня, саме тому в кожного народу мова своя, особ-лива. І хоча люди намагаються вивчати якомогабільше іноземних мов, лише одна залишаєтьсярідною, неповторною» (аделіна одовічук, 8-ийклас).

анка ШтУБІаНУФото авторки

В четвер, 28 листопада, в кон-цертному залі музичної школи містаСігету Мармацієй відбувся БалКаченят педагогічного Ліцею іменіТараса Шевченка.

Викладачі, керівники ХІ-их класівразом з учнями ІХ-их класів поста-ралися зорганізувати прекрасну по -дію, на якій були просунуті та лант,краса та юність всіх учасників. Цебув неймовірний спектакль. Усе те,

що означає хореграфія, декорація,сцена, сценети, жарти і т.п., все, щонеобхідно для такого святковогоконцерту де не лише організаторамтреба було показати свої здібності,а головне для каченят не підвестикоманду.150

Їм довелося пройти через во -гонь! Проби були складнішими: спів,танці, спритність, це лише кількавипробувань. А їхні емоції?! Вони

пройшли всі проби, забули про емо-ції і показали на що здатні.

В конкурсі взяли участь 8 паркаченят. До складу жюрі увійшливикладачі, між якими директор лі -цею, і які вирішили переможців. Ітак звання Місс Каченя отрималаучениця ІХ-го класу «Б» Таня Фірі -щак і Містер Каченя, учень ІХ-гокласу «А» Назар Малярчук. Зал бувзаповнений. Конкуренти мали своїхпідтримаючих, бо учні ліцею з різ-них українських сіл Мараморощини,це односелчани, родичі, друзі.

Організатори теж були на високомурівні. Їхні вистави, жарти, гуморес-ки, сценети, танці піднімали на ногизал. Між багатьма спонсорами про-ведення цього заходу головним бувСУР – Марамороська філія, якауплатила тимчасове користуванняконцертного залу, а також закупилаподарки всім учасникам: книжки тасолодощі. Незважаючи яке місцезайняли, всі пари стали переможця-ми. Вони отримали різні призи таподарунки. Організатори сказали:«Ми змогли зорганізувати цей балзавдяки спонсорам, з великою підт-римкою викладачів, керівників ХІ-ихкласів: Оксани Малярчук та Міха єлиКравчук та інших.»

В завершені, директор ліцею,професор доктор Василь Куриляк,всім подякував, похвалив каченятта організаторів.

ярослава ШтеляКкореспондент

Фото авторки

Бал КачеНят

деНь УКРаїНСьКої МоВИ У БалКІВцяХ

5Ukraînsykãc VISNÃK

З архівів

Пишу оці рядки в полоні незабутніх вра -жень від перебування (упер ше!) в Києві, відзустрічей з чудовими людьми, єдино кров -ними братами, відчуваючи себе частин коювеликого україн ського народу. І так самовперше, не боячись всевидющого ока,довгої чорної руки цензури однієї з най -жорстокіших і задушливих диктатур не тіль -ки XX сторіччя, а й світової історії – дикта -тури клану Ніколає Чаушеску. Це – завдякиреволюційним пере мінам, започат кованимпере будовою в СРСР, продовжува ним українах Східної Європи й увінчаним пере -можною груд невою рево люцією в Ру мунії,революцією, трагічною своїми жертва ми йводночас велич ною, в якій молодь, весьнарод в одностайному вибуху гніву тапротесту під нялись за гідне життя, демо -кратію й пере могли, незважаючи на шале -ний кривавий опір служак тиранії. У першідні революції люди, насамперед молодь (утому числі й українці), могли виставитипроти озброєних до зубів охорон ців режимутільки квіти й слова «Без насиль ства!», покина бік народу не пе рейшла армія.

Час свободи і рівності, справжньої демок -ратії для румунського народу, національнихмен шостей, включно українців, яких мори лихоло дом і голодом, придушували єзуїтсь -кими мето дами, прикриваючись фальшиви -ми лозун гами визначального «щастя», на -став, і це, з плином часу, відчувається всесильніше й сильніше.

У темні роки диктатури українці з Румуніїчи не найдужче серед націо нальних мен -шостей відчували на собі весь тягар «золо -тої епохи»: штучно відірвані од україн ськогонароду, вони, щоб вижити, зберегти своюетнічність, націо нальну свідомість, мову,тради ції й куль туру, мусили покла датисятільки на себе. Їх прини жували й зневажали,відводили в офіцій них докумен тах і заявахдо так званих «інших національ ностей», безніякої ваги й значен ня в житті країни. А вониж, українці, споконвіку живуть і працюютьпоряд з румун ським народом та іншиминаціональ ностями в Сучавському повіті(Південна Буко вина), Марамуресь кому йТульчанському повітах (Дунайська дельта –нащадки запо розьких козаків), у Банатсь -кому краю (пере селенці наприкінці XIX іпочатку XX ст. із Західної України), в іншихобластях Румунії.

До революції і на першій порі після їїпере моги найстрашнішою була та річ, що мине знали, скільки нас, укра їнців, насправдіживе в Румунії. За останнім переписом на -селення «епохи чаушеску» (в нинішній Ру -мунії його прізвище пишуть тільки з ма лоїлітери), ясна річ, сфальсифікованим, оскіль -ки «свобода» виби рати національ ність да -вала змогу властям записувати українців,сербів, болгар та інших румуна ми, нас 55тисяч.

Виявляється, відбувся геноцид, званняйому – денаціо на лі зація. І це ми змушенібули вва жати найбільшою благодійністю,дяку ючи тирану за «спра ве дливе» розв’я -

зан ня національного питан ня в Румунії. Анас же, українців, у Румуії насправді при -близно чверть мільйона! Лише у Сучав -ському повіті є численні села з май жесуцільним україн ським населен ням, в якихофіційно не було жодного українця!

Залякуванням, всілякими утисками, брех -нею, осліпленням офіційною пропа гандоюлюдей примушували зрікатися рідного коре -ня, рідної мови. Кожного, хто виступав засвою національну гідність, називали на -ціоналістом. Голосом дикта тора, ревнимстаранням його ідеологів українцям відби -ралося право на існування як окремоїнаціональності зі своєю мовою, культурою,традиціями, що склалися віками. Наші дітибули позбавлені можли вості вивчати в шко лірідну мову. Для українців з Румунії не існуєжодного ліцею, жодної педагогічної школи. Ав загально освітніх школах, в яких ще дивомзбере глося викладання україн сь кої мови,цей предмет уважався додатковим, не брав -ся до уваги у загальній успішності учнів.Українці, як і інші національні меншості,були приречені на насильницьку аси -міляцію.

Шовіністична ідеологія націо нальноїомогенізації, під нята «великим вождем» дорівня державної політики, топтала нашунаціональну гід ність, намагалася всімазасо бами викорі нити її з свідомості укра -їнців. Усе це робилося нібито від іменірумунської нації. Певна річ, і серед укра -їнців, і серед румунів були такі, котрі пові -рили в необ хідність і «справедливість» такоїполітики асиміляції й розбрату. Але людидоброї во лі розуміли, що не може бутивільний той народ, який пригноблює іншінароди. І ми, українці, належно оці нюємотих, хто не піддався реакційній ідеології,ставився до українців, як до своїх братів.Адже спокон віку в усіх зонах країни, де єукраїнці, жи вуть вони у порозумінні йбратерстві з румунами, мадярами, німцями,сербами, з тру дівниками інших національ -ностей. Ці сто сунки скла лися у праці йборотьбі, у спра вжній солідарності, поро -дженій поважан ням національної приналеж -ності, праце любності, звичаїв, мови, тра -дицій, культур них надбань, віросповідання.

Нарешті настала воля, без якої немаєсправжнього життя, немає творчості – німатері альної, ні духовної. Наше закріпа чен -ня, насамперед духовне, національне, закін -чилося. Та одне – оголосити це, а інше –здійснити на всіх рівнях, переконати людейу непово рот ності колишнього. Нова владавідразу заявила про необхідність від -родження в усіх сферах національних мен -шостей, що проживають у Румунії. І тодівиявились в усій повноті наші українськіпроблеми, які свідомо (офіційно) нехтува -лися протягом десятиріч, навіть не з часуприходу до влади Чаушеску, а раніше,можна сказати – з п’ятдесятих років. Ми

розуміємо, що шлях до відро дження, якийпроходить через внутрішнє розкріпачення,буде довгий і нелегкий.

Союз українців Румунії, заснованийвідра зу після революції і підтри муваниймасами українського населення, взяв насебе при сприянні офіційної влади цюсправу, маючи мандат від своїх кра йовихорганізацій. Він – громадська орга нізація,рівна у пра вах із політичними партіями, і маєсвоєю метою відстоювати та захищатиінтереси українського населення передвластями, організовувати культурну йосвітню діяль ність, залучати до актив ногосоціального й духовного життя всіх українцівз міст і сіл згадуваних зон, мати своїхпредставників у парламенті країни.

З самого початку своєї роботи Союззіткнувся з серйозними труднощами. Певназневіра українців у власні сили, у потребумати власне національне облич чя, даласвої «плоди». Для їх духов ної деколонізаціїпотрібні кадри, яких зараз недостатньо. Населі вони здебіль шого складаються лише зучителів, але й тих обмаль.

Провідники Союзу – письменники. Пере -важно саме вони утворили й Тимчасовийвиконавчий комітет Союзу українців Руму нії,який діятиме до першого з’їзду – йогопланується про вести в другій половинінинішнього року, а вже з’їзд обере постійнікерівні органи української громади.

Союз українців Румунії підтримує програ -му Фронту націо нального поря тунку, по -вністю приєднується до його завдань полі -тичного, еконо мічного, культурного онов -лення, одностайно підтримує заклик дозахисту і гаранту вання свобод, демо кра тії,національної рівності, здобутих рево люцією.

Союз українців Румунії захищатимеперед законними властями Румунії інте ресиі пра ва українського населення; серед йоговимог – відновлення скасо ваних українсь кихпочаткових шкіл, ліцеїв і педагогічних шкіл;свобода релігії і вільна нале жність до нашихрідних церков; утворення українсь кихбудинків культури, хорів, самодіяльних гурт -ків, своєї преси й літератури, тижневихрадіо- і телепередач, наявність своїх пред -ставників у державних органах.

Союз українців Румунії підтримуватимебратні зв’язки з Україною та українцямиусього світу.

Платформа Союзу українців Румунії:Воля, Братерство, Дружба, Демократія,Вільна Думка, Вільне Слово, Вільне Віро -сповідання, Вільна Ініціатива, Честь, Му -дрість і Любов до ближнього.

Ми звертаємось до читачів з Укра їни, доукраїнців з усього світу сприяти нам мо -рально і матеріально в нелегкій роботі, якачекає нас попереду.

Хай живуть рівність, братерство, свобода!

Михайло МИХАЙЛЮК,член Тимчасового виконавчого

комітетуСоюзу українців Румунії,

редактор газети«Вільне слово», письменник

журнал «Вcecвіт», нp. 6,1990

чаС ВІдРоджеННяНаСтаВ

Всяка голова має свій розум;Всякому серцю любов є своя,У всіх живущих не однаковий роздум:Той любить вівцю, а інший козла.Так і мені лиш свобода вабнаІ безпечальна, препроста путь.Се – моя міра в житті головна,Все це коло моє кінчається тут.

(Г.С. Сковорода: Пісня 9-та)

З самого початку і по сьогодні і, напевно,скільки існуватиме, людина перебуває у незмір-ному бажанні пізнавати вселенські таїнства, а звідкритого встановити найголовніше – як прави-ло Правдивого шляху життя-буття.

«До засад Рігведи і світогляду аріїв (пра-пра-щурів українського роду) покладено закон,якому повинні підкорятися всі боги, всі люди.Він називається РІТА – що перекладається якШлях, Рух, Лад чи Закон і пов’язується з індоєв-ропейським Рото: коло, колесо, віз.» (Ю. Шилов:Джерела витоків української етнокультури 19тис. до н.е. – друге тис. н.е., Київ, 2002, с. 198)

Такий погляд, як відкрите світове таїнство,встановлено внаслідок довгого, повторного імудрого спостереження як Великої Природи, такі природи людської. І так, спостережено і безсум-нівно встановлено, що обидві природи ру -хаються по своєрідному шляху, а шлях кожноговідповідає певному Ладу-Порядку, який і є зако-ном його існування. Дійсність Ладу чи Законуперевіряється його повторним просуванням.Ціка витись і слідкувати за рухом сонця, зірок чимісяця людина почала з часу піднесення головидо небесного світла у прямому зв’язку з отри-манням земних плодів для її харчування. І від-крила людина, що це все рухається колоподіб-ним шляхом, а наші пра-предки назвали цейшлях Свароже коло. І відкрили вони, що і саміпідпорядковуються цьому закону РІТА, якщопродовжується їхній РІД, що таїна таїн цьогозакону є повторне РОЖДЕСТВО.

Що народжуються і складові Великої Природи– це був тільки крок уяви.

Повторні семиденні фази місяця сталиповір’ям в його повторне народження, а цейчасовий інтервал названо в календарному колімісяцем. Потрібно уточнити, що пра-українцірусичі святкували початок нового року з першогоберезня (найдавніше датування це десяте сто-ліття н.е.) і пов’язане було з весняним рівноден-ням. Новонароджене Сонце в грудні проходилочотири фази, відповідні чотирьом порам року, івпливало безпосередньо на врожайність землі.

Відродження чи народження в Природі, і влюдській включно, – це торжество світла-тепланад тьмою-холодом, торжество життя над смер-тю, а це заслужило-створило найпотужніші уро-чистості – річні Різдвяні Свята.

Починають вони з зимового сонцестоянняритуальною Святвечерею, де навколо столу здванадцятьма стравами, виготовленими тільки з

плодів землі, традиційно беруть участь як живічлени сім’ї, так і усопші, останні звичаєм пода-вання поминок (помани) та встановленням окре-мого місця, тарілки і ложки для них при столі.Таким чином коло сімейного Роду завершуєтьсяі магія його зміцнення, збагачення і тривалостіздійснюється.

Слідує магія Кола Великої Родини, до якоївходять заміжні сестри і брати, двоюрідні, він-чальні або хрещені батьки і т.п., ритуалом поми-нок та колядок-віншувань, а це надає Роду силистійкості і впевненості в його існуванні. Сильнозміцнює родинний зв’язок признання працелюб-ності та вміння кожної сім’ї в особах пана гос-подаря та його газдині: «Що господар роби,/Сиві коні чеше!/ Щедрий Святий вечір дома!/Що газдинька роби,/ Колачікі місить!/Щедрий Святий вечір дома!» або: «А в нихкоровки си поположили,/ Кобилки си пожере-били,/ Овечки си покотили/ Та все добранаробили!» Признання ролі Всевишньої силиМудрості є обов’якове і здійснюється віншуван-ням, обов’язковий кінець коляди: «Просим тебецарю,/ Небесний Владарю,/ Даруй літащасливії/ Сему господарю!/ Сему господа-рю/ Та його газдини,/ Щоби вони дочекали/ Йнарік цеї днини!»

Окремої уваги заслуговує Коло молоді, паруб-ків і дівок. В Негостині, на Буковині, наприклад,напередодні Різдва і Водохрещів, традиційнопарубки колядують дівкам, зазвичай кожен ведеколяду до своєї коханої, а це колядки: «Гой увині, у вині...» та «Гой шуми, шуми, зеленийлуже!». Цікаво є, що в обидвох колядках цент-ральним образом постає дівчина, що приготов-ляється виходити заміж. Вона, традиційно,вишиває «кошульку» , потім «шириньку», «руш-ник» та інші ритуальні речі, що вживатимутьсядля щасливої розлуки з сім’єю та створеннямнового сімейного кола: «Грешная панна, на мнєта й ...(ім’я дівчини),/ Куда й ходила, кошуль-ку (сорочку) шила;/ Кошульку шила, свомумилому;/ Свому милому злотом злотила.»

Інше Коло, яке на прежаль призабувається,назвемо його Етико-моральне Коло. Колядуютьтаким колом заміжні люди, чоловіки і жінки, вдо-вицям та вдівцям, одиноким особам, щоб при-нести їм до душі відчуття єдності громади, надій-ності на її поміч. В Негостині це колядки «Ореплужок» та «Гой чесна газдини!». Жінці-вдовицівшановують її чесноти, а чоловіку-вдівцю все-

ляють надію на людську допомогу: «Ой Боже,Боже, що буду робити,/Маю пшеницю, якбуду сам жати;/ Дитино моя, жура не твоя;/Зберу женців, сто молодців...»

Після прийняття християнства стало в плинічасу традиційним Коло віруючих колядників.Воно збирає і молодь , і дорослих, котрі розподі-ляються по групах, а групи по вулицях і коля-дують для матеріальної підтримки Церкви. ВНегостині називаємо їх Рядовою Колядою.Колядки вшановують найбільше християнськесвято, а саме, народження Ісуса Христа, Божогосина Правди. Найдавніші в нашому селі це«Нова радість стала» та «Бог предвічний»:«Нова радість стала, яка не бувала./ Надвертепом звізда ясна світлом засіяла./ ДеХристос родився, з Діви воплотився,/ Якчоловік пеленами вбого оповився…» інаступна: «Бог предвічний народився,/ Прий -шов днес із небес,/ Щоб спасти люд свійввесь/ І утішився./ В Вифлиємі народився/Месія Христос наш/ І Пан наш для всіх нас/Нам народився…»

Закінчуються Різдвяні свята Водохрещами.Після закінчення святлітургії, в Негостині грома-да віруючих виходить в подвір’я та стає коломнавкруг хреста героїх, де на своєрідному кругло-му кам’яному олтарі отець-парох відправляєсвятслужбу та обрядо-діяння освячення водизануренням у воду запалених свіч. Поєднаннясвітла з водою надає останній неймовірної живу-щої та охоронної сили.

Вчені доводять науково, що коло шостогосічня неймовірно сильний світлий енергійнийпромінь просякує земну кулю надаючи водамцілющої енергії – це скромний доказ, що нашіпра-предки не були зовсім наївні, обмежені чинелогічні, а вважати історію як розвиток віддикості до цивілізації це доказ зовсім скромноїінформації.

Наполягаємо на символ кола не тільки тому ,що це найдавніший знак Сонця, культ якогопородив Свято, яке охопило весь світ. Від арха-їчного Стоунхенджа на території Англії доротонд-обсерваторій на теренах України, відкруглого стола короля Артура до нинішніх круг-лих столів коло символізує потужну концентра-цію певної кількості однодумців, спрямовану досвітла Правди для Великого Людського Добра.

А коло в баченні Сковороди – це замкнутакількість чеснот, яка не дозволяє виходу і входу,але постійно породжує в людському єствіПравду і Порядок!...

Походження слова «Коляда» здавна спонукуєвчених, а висновки їхні все залишаються спірни-ми. Мабуть, потрібно сісти їм в коло, тобто закруглий стіл і побачити/дізнатись, що в українсь-кій етнокультурі воно означає і божество, і обряд,і пісню, і свято, і єдність і винагорода...

Євсебій ФРаСИНюКФото авторa

Ukraînsykãc VISNÃK6

Коло, Ко-ладУ, Коляда – аБоМаГІя РІЗдВяНИХ СВят

ГоЙ На ВодІ На ЙоРдаНІ

Гой на воді на ЙорданіІшов г’осподарь си умивати, Би був чистий вечеряти, Колєдочку чесно приймати.Та чекав колєду, чекав,А май пізно полігА як учув, то устав.Устав, чорні брови повтерав Та й нас файно приймав.Гой г’осподарь ходит Та й у вікно си дивит,Як ми файно поспівали На усий рік!Ми колядку вам сказали,А ви нас почістували. Колядки ми скінчим Да нарік шє прийдем.На шєсті та на здоров’ї!

Записано 16.11.1968 року в селі Киндешти Ботошанського повіту

від Недейки Григораш, 16 років.

ПРИЙШлИ МИ д-дВоРУ та Й д-ВеСелоМУ

Прийшли ми д-двору та й д-веселому

Приспів:

Ой дай, Боже ІТа й д-веселому, д-г’осподарському;А у цего г’азди двори дубові,А у цім дворі світлица ясна,Світлица ясна, файна, прекрасна;А у тій світлици столи тисові,

Столи тисові позастелені,А на тих столах самі колачі,Житні й пшенишні з медом печені;Коло колачів золоті чаші,А у тих чашах зелене вино,Зелене вино, солодкий медок,З солодким медом, з найкрашшим пивом.За столом сидєт три товариші:Перший товариш світле сонечко,Другий товариш то ясний місєць,Третий товариш то дробин дошшік. А межи ними цей пан г’осподарь Шапочку держит, ниско си клонит, Ниско си клонит та вас усіх просит: – Ой прошу я вас, дорогі гості, Дорогі гості, на вечеречку; Їште і пийте, шо мені бог дав.Уни їли й пили, благословили,Шоби цей г’азда мав усего

Поуні комори, поуні обори,Стоги пшениці, усєкой пашниці,У хату шшєстєчко та й здоров’єчко, Г’азді й г’аздини на головочку. Поможи, боже, та й цисі свєта,Та й цисі свєта опровадити,А по цих других шє дочєкати.А за цим словом, будьте здорові.

Записано в серпні 1967 року в селі БродинаСучавського повіт від Василя Курачука,

70 років.

а ВчоРа ІЗВечоРа

А вчора ізвечора Пасла Меланка два качура.Пасла, пасла, загубила,В чистім полі приблудила,А в чистім полі Васильчик оре:Васильчику, мій ченчику,Посію тебе в городчику,Буду тебе шанувати,По тричі на день поливати,Щосуботи проривати,За русу косу затикати Ще й до церкви прохажати.Наша Меланка в Ністрі була,На камені ножки мила,Ложку й тарілку упустила І тоненький фартух замочила.Повішала фартух на воротя,Висушить фартух краще злота.Наша Меланка не робоча,Бо на їй сорочка парубоча.А наша Меланка чистесінька,Як конопелька тонесінька.А наші гроші не полова,Наша Меланка чорноброва,Нашу Меланку частували І три колачі дарували.

Записано 14.1.1968 року в селі ЛетяТульчанського повіту.

БлУдИлИ БлУдНІ СІМСот МолодцІВ

Блудили блудці сімсот молодців

Приспів:

Ой дай, Боже!Та приблудили до цего двора,До цего двора, до г’осподаря,До г’осподаря, на мнє (Василь).Ци спиш, ци чуєш? Пускай до хати, Пускай до хати, заколідувати,А сам уставай, запалюй свічки, Запалюй свічки, розмикай замки, Розмикай замки, застелюй столи, Застелюй столи, вбери си в шати, Вбери си в шати, пусти до хати. Застели, застели тисові столи, Наклади на них всєкої дари,А сам віходи та нас запроси,Та нас запроси колідувати, Колідувати та й вінчувати,Вінчувати вас, пане г’осподарь,Пане господарю, ба й на мнє (Василь).

Вінчуймо ж ми вас шєстім-здоров’їм,Шєстім-здоров’їм, пробутком довгим,Пробутком довгим, прожитком добрим.Ой здоров, здоров, та не сам собов,Та не сам собов, а і з г’аздинечков,А і з г’аздинечков та з діточками На шєсті та на здоров’ї.

Записано в селі Дарманешти Сучавського пові-ту, зимою 1959 р.

РоЗВІялИСя БУЙНІ ВІтРоВИ

Розвіялися буйні вітровиТа навіяли д-сему дворови

Новий гуд.Старий гуд горі, новий гуд в дворі,Пущай старий гуд, приймай новий гуд

До себе.А шо нам приніс (1969 -ий) гуд?Та уже нам приніс файного миру

На земни.А у вас, ґаздине, повно у скриниМасла, сметани ще й солонини

До життя.А дай вам, Боже, несучі кури,Би-сте ся збули усякої жури

Іс хати.Ой дай вам, Боже, в городци зіля,У городци зіля, в мнясниць весіля

Дай боже.Та дай вам, Боже, курки крилаті,Би-сте ся збули жури іс хати

В новий гуд!

Записано 1969 року в селі Кречунешти(Кречунів), Марамуреського повіту

від Дмитра Caca, 39 років.

Й а В чИСтІМ ПолІ

Й а в чистім поліДіва Марія їсти носила, Їсти носила, Бога просила:Зароди, Боже, жито, пшеницю,Жито, пшеницю, усяку пашницю.Сію, вію, посіваю,З Новим годом поздоровляю,З Васильчиком, з ченчиком. Будьте здорові,З Новим роком!

Записано 11. VII. 1969 року в селі Теліца,Тульчанського повіту.

7Ukraînsykãc VISNÃK

(Продовження на 13 cтop.)

Щедрівки і колядки

8 Ukraînsykãc VISNÃK

Цього року українська громада столиціРумунії мала радість відзначити важливурічницю: заснування першої Україн ськоїправославної церкви «Святого Петра Моги -ли» три роки тому.

Зустрічала багато людей, які виявля-ли свій подив, запитували мене, як то -дішню голову бухарестської філії СУРу,яким чином удалося все-таки здійснитице бажання українців Буха ресту!? Аджебуло відомо, що домагання заснуватитут парафію для українців було довго-літнє і наполегливе, особливо післяГрудневих змін. Чимало було нашихпредставників і душевних людей, якіходили і збирали списки із українськимивірниками, не знаючи хто на них звернеувагу!.. Але вони продовжували вірити,що то колись буде! Багато із тих, які надія-лись на українське Боже служіння вБухаресті, уже давно покинули цей світ! І немогли, на жаль, побачити здійсненою їхмрію.

Ані я не вірила, признаюсь, що хтось щезглянеться над нами, тим паче, коли побачи-ла, що Болгарська православна церква уБухаресті, яка так довго покривала, частко-во, духовні потреби як болгар, так і українцівта росіян, стала небольгарською. Туди укра-їнці ходили посвячувати паску на Велик -день, тут отець Петер Тотев приймав із раді-стю всіх, а особливо українців, подивляючиїхні красиві великодні і різдвяні співи! І,нарешті, він був змушений покинути пра цю,яку так любив!

І все-таки Бог зробив для українців диво!Зовсім випадково, я дізналась тому 4-5 роківвід одного знайомого друга з України, що уКиєві, у одній із церков Печерської Лаври,щойно була відкрита Румунська православ-на парафія для духовних потреб румунів ізстолиці України. І навіть була надіслана меністаття на румунській мові, яку ми передруку-

вали у газеті «Сurierul ucrai nean». Тодівиникла ідея: чому би не вимагати, щоб і устолиці Румунії, на взаємність, була відкри-та українська парафія для наших релігійнихпотреб? І так була створена Ініціативна гру -па українців Бухареста, яка звернулась зісвоїм умотивованим бажанням до місцевоїфілії СУР, представник якої, у свою чергу,звернувся до тих, які могли підняти пробле-

му на міжнародному рівні. І вирішили звер-нутися прямо до Його Єксцеленції ПослаТеофіла Бауера у Посольство України вРумунії, для якого ми приготовили добре

обгрунтовані документи, із просьбою по -сприяти духовній потребі українців Буха -ресту.

І сталося так, що тоді, коли ПрезидентУкраїни, Петро Порошенко, прибув з офіцій-ним візитом до Бухаресту, ПосольствоУкраїни представило йому нашу папку іздокументами, із якою він пішов, у незабутнійдля нас день 21 квітня 2016-го року, з візи-том до резиденції Румунської Пра вославноїПатріархії, де був прийнятий Прео -священ ним Патріар хом Данієлом,перед яким представив свої і нашібажання. Патріарх Данієл дав негай-но згоду заснувати українську пара-фію в Бухаресті, яка би підлягалаУкра їнському Вікаріату і яка би носи-ла ім’я славного для обох країн –Київ ського митрополита Св. ПетраМогили!

Преподобний отець Вікарій ІванПіцу ра прийшов також зі своєюпросьбою про заснування парафіїдо преосвященного Патріарха Дані -єла, пропонуючи для служіння до -

свідченого отця, доктораДмитра Колотила. За ко -роткий час, 7 червня, зустрівсяПреосвященний Синод Румун -ської Патріархії, який затвердивзаснування української парафії уБу харесті.

Українці, щасливі такою чудо-вою вісткою, вирішили зробитиперші кроки, хоча Церкви, яктакої, ще не мали, а обіцянимприміщенням у Кашіні, де до тогочасу вів службу отець Колотило,не могли користатися, на жаль,через технічні причини (відбуду-

вати підвал церкви не було можливо).Проте, у цій гарній церкві відбулося першеПаро хіальне зібрання 10 липня, а 17 липнявідбулися і вибори Паро хіального комітетута Членів Ради. У цьому зібранні були при-сутні, депутат і голова СУРу МирославМикола Петрець кий та Теофіл Рендюк, рад-ник-посланник Посоль ства України, який утой час заступав Посла України, і які пообі-

цяли допомогти нашій молодій парафії. Ікожний із них вніс між часом свій вклад, защо українці їм дуже вдячні! Пан депутат, якзнаємо, посприяв створенню посаду свяще-

ника і отриманню фінансування, рад-ник-посланник Теофіл Рендюк при-старав ікону Св. Петра Могили, цер-ковні книги і був щоразу присутній,коли міг, разом з дружиною, на неділь-них Божих службах!

Із Божою ласкою отримали тимча-сово і приміщення церковці, де намдозволили проводити служби (у квар-талі Титан, у церкві «Св. Ілля») і 21серпня 2016 року провели, із великимхвилюванням, першу українську Божулітургію. Мали велике щастя, що длязапочаткування церковного співу про-

стягнув нашій парафії свою надійну рукупрофесор музики і колишній директор Ліцеюім. Тараса Шевченка із м. Сігету ФедірПопович, який перейшов тимчасово жити іздружиною у Бухарест. Теолог ВолодимирМал ковіч був також присутній активно ужитті церкви із перших початків. Вся сім’яотця Коло тило, в міру можливостей, втягла-ся у підтримку проведення Божих служб,члени Посольства України і сам посол –

тодішній і теперішній – стараються бутиразом із нами, місцевий СУР присутнійтакож, як і багато парафіян, що тут живутьздавна, або які прибули недавно із України,встигли прив’язатися до нашої церкви і підт-римують український церковний дух уБухаресті! І всі вони дають підстави вірити,що колись буде побудована, із Божою допо-могою, і українська церква!

Багато чого гарного і величного було досих пір здійснено, багато разів проводилихрами (між часом, парафіяни просили і сутоукраїнське храмове свято – «Покрови БожоїМатері», що на 14 жовтня), багато високих іщирих гостей відвідало нашу парафію,чимало чого цікавого і позитивного булоздійснено, але ще не все заплановане вда-лося реалізувати. Залишається надія уГоспода Бога і у добрих, сердечних людей!

ярослава-орися КолотИлоФото авторки

тРИ РоКИ ВІд ЗаСНУВаННя УКРаїНСьКої ПРаВоСлаВНої ПаРаФІї У БУХаРеСтІ

9Ukraînsykãc VISNÃK

ВІдЗНачеННя 156-ої РІчНИцІ НаРоджеННя ПИСьМеННИцІ ольГИ КоБИляНСьКоїТак як у березні традиційно відзначається

річниця Дня народження великого сина ігенія України Тараса Шевченка, так само улистопаді відзначається річниця народжен-ня видатної української письменниці ОльгиКобилянської – жінки Символу Букови ни.Таким чином, Сучавська філія СУРу, /головаІлля Савчук/, згідно із планом щорічнихкультурних подій, організувала у буковинсь-кім курортнім місті Гура Гуморулуй відзна-чення дня народження цієї письменниці, яканародилася тут 27 падолиста 1863 р. Діявідбулася 28 листопада у сквері, що носитьім’я Ольги Кобилянської і де знаходиться їїпогруддя, у рамках подій, присвячених ДнюБуковини і Національному Святу Румунії – 1грудня.

Були присутні місцеві авторитети на чолііз мером міста Маріусом Урсачуком, значнечисло мешканців міста. Від Сучавської філіїСУРу були Ілля Савчук, повітові та місцевіпредставники української громади. З Укра -їни, із села Димки Глибоцького районуЧернівецької області, була присутня делега-ція з 16 осіб на чолі із Петром Мітітюком,мером цього села. До складу делегації вхо-див і Дан Янош, директор Меморіальногодому Ольги Кобилянської та жіноча вокаль-на група «Гірська Орлиця». Для відомостічитачів потрібно уточнити, що в село Димкаперенеслася родина Кобилянських після

того як Юліян, батько Ольги, вийшов на пен-сію 1889 року. Там вони купили дім, в якомумешкали і звідси письменниця перейшла доЧернівців, до власного будинку, який тепер єлітературно-меморіальним музеєм ім. ОльгиКобилянської.

Урочисті заходи почалися покладаннямвінків і квітів до погруддя письменниці нафоні гімнів України і Румунії. Були покладенівінки від мера с. Димки Петра Мітітюка,мера міста Гура Гуморулуй Маріуса Урса -чука, від голови СУРу, депутата Парла ментуРумунії Миколи Мирослава Петрецького,Сучавської філії СУРу. Слідувала поминаль-на служба, відправлена чотирма греко-като-лицькими священиками. Це Іван Волощук ізРадівців, Микола Николаїшин із Майдану-Качіки, Маріус Кірілоає із Сучави і ВасілеСтойка із Бродини. Служба відбулася з уча-стю релігійного хору із Майдану-Качіки, якийвиконав по-українськи кілька пісень.

Слідували промови Маріуса Урсачука,мера м. Гура Гуморулуй, Петра Мітітюка, ме -ра с. Димки, та Іллі Савчука, голови Су чав -ської філії СУРу. Привітавши присутніх,Маріус Урсачук відзначив значення цієї подіїдля міста та його мешканців, які гордятьсятим, що тут народилася видатна письменни-

ця Ольга Кобилянська, що тут знаходиться їїпам’ятник-погруддя.

Представив історію цього пам’ятника,поставленого і відкритого 2003 року, назван-ня скверу у 2010 році «Парком імені ОльгиКобилянської» і зведення при вході до паркуу 2013 році « Брами Дружби» – символічноїспоруди із дерева, виготовленої українськи-ми та румунськими майстрами-різьбярами.

У свою чергу, Петро Мітітюк, від іменіделегації і особистом подякував за запро-шення і можливість узяти участь у такій уро-чистій події. Це для нього і всіх членів деле-гації є особлива честь. Він приємно враже-ний тим, що і тут приділяється стільки увагилітературній творчості Ольги Кобилянської ішанується її пам’ять, а це все об’єднує двасусідні народи.

Взявши слово, Ілля Савчук передав меріїта місцевій раді міста Гура Гуморулуй, осо-бисто меру міста, подяку від Союзу Укра -їнців Румунії, його голови Миколи Миро -слава Петрецького, його щиру подяку заувагу, яку приділяють кожного разу подіямщо відносяться до відзначення річницьнародження письменниці Ольги Кобилян -ської, за успішну співпрацю і допомогу, якудають розгортанню святкових по дій у най-кращих умовах. Ілля Савчук, як і попереднівиступаючі, підкреслив те, що творчість О.Коби лянської об’єднує наші народи.

У продовженні жіноча вокальна група«Гірська Орлиця» із Димки у супроводі набаяні талановитим музикантом МиколоюСтрильчуком виконала кілька пісень, які

душевно підходили цьому святу. Після закін-чення події біля пам’ятника гості і присутнівідвідали місцевий Музей народних звичаїв.І тут, у приміщенні музею, у залі, повнім гля-дачів, вокальна група «Гірська Орлиця» про-співала ряд пісень, між іншим, двомовно, по-українськи і по-румунськи, романс «За -грай ми, цигане старий» /„Să-mi cânți,cobzar bătrân“/ – слова і музика СидораВоробкевича.

На запрошення М Урсачука гості зУкраїни та особи, які брали участь у святоч-ній події цього дня, загостили і до мерії. Тут,у протокольнім залі, при чарочці афіняку тагарячого ароматного чаю, велося обговорю-вання подій цієї днини. У зв’язку з О. Коби -лянською та її літературною творчістю булопідтверджено те, що вона є важливою нетільки для України, що вона є універсаль-ною і що таким чином об’єднує народи,включно два сусідні – український і румунсь-кий. Були згадані і попередні урочисті події,які відбулися почавши від 2002-го року, колибув посвячений камінь на тім місці, денаступного 2003 року було поставлено

пам’ятник-погруддя. Була згадана і спільнаплідна співпраця мера і місцевих установ ізКонсульством України у Сучаві, особисто ізгенеральним консулом, паном ВасилемБоєчком, із Союзом Українців Румунії,включно із Сучавською філією СУРу. Прицьому Дан Янош, директор Меморіаль ногодому Ольги Кобилянської із Димки, звернувувагу і підкреслив те, що за свою діяльністьі за допомогу відносно святкувань письмен-ниці мер Маріус Урса чук у 2013 році став уЧернівцях лауреатом міжнародної премії ім.Ольги Кобилянської. Мер із Димки запропо-нував помножити взаємні відвідини міжделегаціями двох сусідніх областей – Сучав -ської та Чернівецької, між селом Димкою імістом Гура Гуморулуй. Це сприяло б щебільше зміцненню добросусідських відно-син.

Опісля, гості і особи, які їх супроводжаливідвідали монастирі Гумор і Воронец, захо-пились чудовими краєвидами цих околиць.Так як годиться, голова Сучавської філіїСУРу Ілля Савчук запросив усіх до спільногообіду у місцевім ресторані – пенсіонаті«Elegance», де мали нагоду насолодитисятрадиційними стравами. Хоч у цих околицяхгості провели тільки один день, вони булипрємно вражені, і це спричиниться до неза-бутніх пам’яток не тільки для гостей зУкраїни, але й для всіх, котрі брали участь уцих подіях.

текст і фото: ярема оНИщУК

10 Ukraînsykãc VISNÃK

В наступних рядках буде представленодекілька подій, в яких брали участь «Молодігуцули» із села Вишівська Долина впродовж літа.Багато з них завдяки ініціативі, запрошенню тапідтримці Союзу Українців Румунії.

23 серпня, в День української культури,«Молоді гуцули» вже вдруге побували в селіМалі Ремети /повіт Тіміш/ на запрошення міс-цевої організації СУР, яку очолює сім'я Грінь,Анна і Микола. Багато із жителів цього чудово-

го села мають своє коріння в нашому селі. Крім українських пісень, наша група предста-

вила короткий артистичний момент з гуцульсько-го традиційного весілля, який складався із:запрошення дружками та дружбами на весілля,прихід молодих до приміщення дії, прихід кумів,дорога до вінчання, повернення весілля, танці,спів за столами, «завивання» молодої. Все цеохопило присутніх яскравими спогадами провласне минуле. А пані Анна Грінь зустріла своїхгостей коломийками, які зверталися до нас як допочесних гостей. Це привело до сліз радості і дотеплих почуттів.

Інша цікава подія, на якій відмітилася укра-їнська культура, це Міжкультурний фестиваль«Проєтніка» який відбувся 21-25 серпня в містіСігішоара. Тут «Молоді гуцули» затанцювали тазаспівали «по-нашому», тому що українськийфольклор дуже багатий. Компоненти місцевоїкультури завжди приваблюють, дають надію ліп-шого майбуття, якщо вміємо доказати хто ми є і

ким хочемо бути. А це залежить тільки від нас івід того як ми ставимося до власної культури,яка проклала шлях до всього, що ми є сьогодні.Всім було приємно брати участь у інсценуваннітвору пана Михайла Трайсти, подія яка відбула-ся також у рамках фестивалю. Низький Вампоклін, шановний пане Михайле Трайста, томущо все відбулося на високому рівні!

Праця наших дівчат та хлопців досягла увін-чання на престижному Міжнародному фольклор-ному конкурсі для дітей та молоді «МаріяТанасе», XII випуск, Крайова, який відбувся 28серпня – 2 вересня і на якому отримали вони І-ий приз. Все це завдяки партнерству між школоюіз Вишівської Долини, /директор Онюжик Василь/та Дитячим палацом з Бая Маре, /директор ЮгаІван/ Емоції, сльози радості та гордість бутичастиною унікальної події.

Дякуємо СУРу за турботу про збереження тапросування української культури в Румунії!

Дякую, дорогі молоді українці, за вашу любовдо місцевої української культури!

Марія ПаПаРИГа Фото авторки

Так називається українська подія, котра від-булася 21 листопада у селі ЧерепківціЧернівецької області. Колектив «Негостинськіголоси» був запрошений на церковне свято Св.Михайла і Гаврила до Черепківців. Запрошенняприйшло до примарії Балківців, а пан мер,Василь Шойман, нас повідомив і ми дуже зраді-ли, що поїдемо в Україну. Того дня українці ізЧерепківців святкували Михайла і Гаврила, бовони тримають свята за старим стилем.

Перейшли митницю, на українському боці насчекав автобус, а насамперед нас зустрічав.Глибоцький селищний голова об’єднаної терито-ріяльної громади Григорій С. Ванзуряк. Поїхалидесь ще 20 км. до Черепківців. Приємна зустрічвідбулася там. Колектив культурного домузапросив до кімнати, де нас чекав повен стіл, якна храму, з українськими стравами. Ми познайо-

милися, закусили, випили соку, квасу, а потімвони заспівали пісню, якою зустрічають гостей. Іми почали співати, а вони за нами, і так зігрілиголоси до концерту. Після цього моменту запро-сили побачити їх музей, бібліотеку і культурнийдім. Все гарне, бачили там і румунські книги,багато давніх речей, котрі говорять про їх історію, про їх життя. З нами приїхав і наш мер ВасильШойман. Запросили нас у гарний зал, де відбув-ся дуже вдалий концерт. Ведучою була дужегарна пара – дівчина і хлопець. Запросили насна сцену, ми заспівали їм чотири українські пісні,а за це одержали грамоту у рамках, два церковніобразки і конфети. На сцені виступало кілька

колективів. На закінчення концерту знову запро-сили нас на сцену, щоб ми заспівали ще дві пісні– одну українську, а другу румунську. На закін-чення до нас прилучився місцевий гурток і разомзаспівали «Зеленеє жито, зелене».

Ще не закінчився храм, бо після цього мибули запрошені до ресторану, а там дуже гарнонас приймали за те, що подарували їм багатоукраїнських пісень, навіть і заколядували.Заспівали і «Многая літ» двомовно.

Дякуємо українцям, які нас запросили і при-йняли так гостинно. Правда, подія названа«Черепківці скликають друзів», але вони, нас незнали. Відтепер будуть знати, бо між намизав’язалася дружба і думаємо, що будемозустрічатися частіше. Ніколи не забудемо тойдень, ту зустріч у Черепківцях.

Фелічія ГРИГоРаШФото авторки

ОсіньЩедро виграючи золотими фарбами, іде

чарівниця-осінь. Пожовкли листочки.Ах, як швидко минули ті часи, коли ми купали-

ся цілісінькими днями в сонячних променях, вми-валися теплими дощами, раділи теплому вітру.

І падає листячко, кружеляє між гілок і мовчаз-них стовбурів, лягає м’яким шаром на землю.Яка чудова запашна ковдра! Під цією ковдроюоселюються на зиму комахи, мишки, шарудитьїжак. Тільки пташок не турбує наближення зими,вони так весело цвірінькають, бо не знають, чоготак радіють. Як же їм не радіти, коли так гарнонавкруги, бо вони молоді, ще не знають, яка тобуває зима.

В лісі під деревами та поміж кущиків у проме-нях осіннього сонця сріблиться павутиння.

В полі ніжною зеленою щіточкою сходить ози-мина. Кожна стеблинка дивиться в похмуре небозолотим очком і тремтить від переляку.

Ходить осінь полями, лісами і лугами, курить-

ся білим туманом над річками й озерами, шару-дить опалим листям в садах і міських парках,сипле останні золоті листочки на землю.

Яка чудова, яка гарна осінь – кажуть люди.

Почувши таке, осінь стає ще лагіднішою, і тодіще яскравіше світить сонце, ще глибшою стаєблакить неба.

А якщо почне осінь бризкати дощами, ніхто їйза це не дорікатиме: ще багатшим буде врожай,ще повноводнішими річки, ще густішими ліси.Нехай блискає, бо дуже дощику потрібно восени.

Осінь... На річках, де цілісіньке літо не зати-хав гомін і сміх, зараз тихо. Поснули піщанібереги, заснули верби, струсивши на воду безлічпожовклих листочків.

Прийшов листопад – останній місяць осені.Враз холодніше стало. Щодня сіє похмуре небодрібним дощиком. Набігає злий вітер, кидаєтьсяна всі боки, торкає молоді дерева, які тремтятьвід холоду. Такої пори всі, хто ще не сховався віднегоди, хутенько шукають собі зимовий приту-лок. Борсук у нору ледве пропхався, їжак забив-ся до чиєїсь нори, а білка сидить у дуплі і кепкуєз усіх, бо її загріває шуба хутрова. Іде місяцьлистопад, і далі стає все холодніше. На ставахта озерах схопилася за береги тонка прозоракрижина. Пішла углиб зимувати риба, не кумка-ють жаби.

Інколи в листопаді й сніжок випадає. Тількинедовго він пролежить, бо забуває листопадземлю морозом скувати. Вже грудень у двері сту-кає і листопад рушає в дорогу, справи не доро-бивши.

Марія КІМПаН

«Молоді гуцули» з Вишавської Долини

«Черепківці скликають друзів»

11Ukraînsykãc VISNÃK

Як став я парoдистом

Колись, напередодні зимoвих свят, у мене виникав майже чудо-дійний настрій – снилися предивні сни, які я вимережував на папе-рі, на вістрі пера виникали пародії, чи пак «дружні шаржі», при-свячені побратимам по перу, бо ж був «порох у порохівницях!»

А зараз? Зараз, розмінявши восьмий десяток, – почав житиностальгіями. Диво-сни наче розвіялися, з вістря пера ледь кра-пають пародії-шаржі без колишньої дотепності. Так і кортить вигук-нути: «О темпора, о морес» /«О часи, о звичаї» – Ціцерон/.

Можливо, тому й повертаюся до далекого минулого, аж домолодих літ, коли я «тягнув лямку» у газеті «Новий вік». Навіть і вті темні часи головний редактор у передноворічний час стававпоблажливішим, дозволяючи друкувати в часописі і щось веселе:гуморески, анекдоти, жарти. Отоді й зародилася в мене «іскра»пародиста-шаржиста. А кому ж міг я «присвятити» пародії, якщо непобратимам по перу? Звісно, тільки їм, тим кому обробляв надісла-ні до «НВ» твори, редагував їх книжки в «Критеріоні».

Тоді я ще не знав дотепної і влучної «теорії» відомого українсь-кого гумориста Юрія Івакіна про суть пародїї. За ним – «пародія цекриве дзеркало, в яке дивиться література, гірко сміючись і радісноплачучи, але це той єдиний випадок, коли воно, дзеркало, не спо-творює, а прояснює істину. Пародія не сіль на рани, а йод. Від неїіноді болячи, але то цілющий біль».

Мій дебют на поприщі пародій-шаржів був вельми скромний –кілька катренів. Та, як кажуть,що перша любов не забувається, такі мені запам’яталися, на жаль, тільки два з тих катренів, присвяче-них критику і видавцю Євгену Мигайчуку і Михайлу Небиляку, якийтоді був тільки поетом – його романи були ще попереду.

Наводжу ті катрени-шаржі. Євгену Мигайчуку: «На плечі взявгрубезні томи: /Важкі поети, хай їм грець! /Ще й інші так будеш тас-кати, /Як не загостриш олівець!». Мій друг Євген не «посмакував»шарж, хоча я назвав його «дружнім», оскільки був не надто обда-рований почуттям гумору. Михайлу Небилякові: «Десь на вівтаріПарнасу/ Гірко муза плаче, /Бо без неї пишеш вірші,/ МайстреНебиляче». До катрену Небилякові додалася чарка, коли він наві-дався до Бухареста.

Та це, як кажуть, були тільки «квіточки» – «ягідки – пародії-шар -жі» ще були попереду, себто вони рясно «зародили» вже післязаснування «Нашого голосу» та «Українського вісника». Тоді япочав писати пародії-шаржі усім-усім-усім нашим творцям красно-го слова, і тепер, коли вже назбиралося їх десятки і я склав з нихцілу збірочку, яку, мабуть, подам до друку, дивуюся своєму натх -ненню. А «винні» цьому рясному врожаю самі наші поети і прозаїкисолідним творчим доробком. Пере читуючи ті пародії-шаржі, здивом констатую, що в них тільки крапля йоду і тільки дрібка солі– все решта теплий гумор, вони більше схожі на жартівливі оди,вони справді дружні. Цим і пояснюється та річ, що ніхто з «об’єк-тів» моїх пародій ніколи не відчував себе ображеним – ні СтепанТкачук, ні Корнелій Регуш чи Василь Клим, ні Михайло Трайста.

Мушу признатися, що особливо залюбки я присвячував пародіїСтепану Ткачуку, бо мав він дуже розвинене почуття гумору, самволодів гострим пером, писав фейлетони, в яких іноді жаливгострим сатиричним словом. І Корнелій Регуш, тонкий і субтильнийгуморист, від душі сміявся з моїх пародій-шаржів. З Корнеліємодного разу сталася «комедія». В одній з моїх пародій я написав,що «хоч вина вже випив бочку, та не терпить сала». Корнелій запе-речив: воно навпаки: любить сало, а не любить вино. Часто щодонадто самолюбних авторів я був змушений дотримуватися ажнадто oбережно-делікатного тону.

Отже, не спромігшись у ці передноворічні дні на нові пародії-шаржі, подаю низку давніших і цим наче складаю подяку тим, щосвоєю творчістю дали мені нагоду пародіювати-шаржувати...

Михайло МИХаЙлюК

Балада про Степана тКачУКа, автора десяток книгпоезії, прози, перекладів

Степан тКачУК мав за перших помічників у СУРі двохдокторів філології

Степан тКачУК надрукував чотири солідні томи вір-шів: «Мо литва за рідну мову», «Українські псалми»,«дзвони пам'яті» і «Воскреслі поезії».

Степанові тКачУКУ, авторові збірки «Воскреслі поезії»

(Продовження на 12 стор.)

Пародії

Кажете, набрав ваги я І на велич хворий?Toж навіщо, ради бога,Маю двох докторів?Я поет, витаю в мріях, Інженерство - хобі.То чи міг я угадати,Що в моїй утробі?Не мав з ким я поділити Таку напасть, горе.Лік єдиний, рішив мудро, Мати двох докторів.Один справа, другий зліва,Як гетьманські джури.Не боятимусь морозу,

Ні температури.Заведуть мені дієту, Поділять на грами Булку, ковбасу і сало -Геть надкілограми!Ану спробуй на когось-то Підвищити голос.Не позволять два докториНі на лік, на волос.Та не сталось, як гадалосьРегуш день цілий майструє Хрест свій ідеальний,Робчук пише діалектомПраці колосальні.

Моливсь Степан за рідну мову, Окрайця гриз у чорний піст,Забув у Парламент дорогу,З політика він став псалміст.У дзвони бовкав до знемоги,На роздоріжжях ставив хрест,

Орав столітні перелоги, Навколішки долав сто верств,Аби лиш ублагати Музу Вчинити милість і добро:Не убивать воскреслі вірші, Натомість викрасти перо...

А за плечима - літ і літ,А на полиці - книг і книг.Вони нащадкам заповіт.Коли їх написати встиг?

Послухайте ви диво з див,Як жив Степан і як творив. Нащадкам буде хай взірець, Йому ж - нев'янучий вінець.Я свідок! - жив не як поет - Смиренний був анахорет.Як побратими по перу,Пегасу перед баром - тпру! Степан тікав у світ за очі,Із Музою вінчав він ночі.

Він гнав від себе вид спокус І мудрість лиш мотав на вус. Він вибирав перо із пер І музику небесних сфер, В натхненні втілював слова -І ось, вже книга є нова! Дивіться, побратими, гей'Коли натхнення апогей З моїх же посивілих скронь Тече поезії вогонь!Ви кажете, що це мара?Що це лише облудна гра?Пігмеї ви - я оптимістВ безсмертя прокладаю міст...

Чом пруть українці в СУР Навіть й найледачі?Чом це Чига натягнув Найфайніші гачі?Чом це депутат мандат Кинув геть, під ноги?Цаповцеві на чолі Чому виросли роги?Чом це Регуш в телефон На весь світ волає?Чом це Робчук козачка Шпарко утинає?

Чом це в Юри Лукана Лисина так сяє?Чом це в Полянах Павліш Із моста стрибає?Що це, що це - віщий знак? Може, кінець світа?Не п'є водку Небиляк,Мороз серед літа?Прилетіли сорок сорокІ вістку рознесли:Степанові сотні віршівІз мертвих воскресли...

12 Ukraînsykãc VISNÃK

Корнелію РеГУШУ, докторуфілології, письменнику,

генеральному секретаревіСУРу

Наш Корнелій козак битий, Чоловік бувалий,Хоч вина він випив бочку,Та не терпить сала.Підлітком серед толоки

Пас свої овечки І коня до водопою Водив за вуздечку.Як підріс, замість батога Купив грубу течку.Малював у ній він місяць І ліхтар, і гречку.Колісницю, плуг і воза,Начиння чабанське Описав він діалектом,Хоч міг і «по–панськи!»Як питали батько, мати:– Що робиш, неборе? Надувався наш Корнелій:– Готуюсь в доктори!Ой намучився Корнелій,Та скінчив нарешті –І пішов шукати слави Аж у Букурешті. Етнографи, філологи Впали йому в ноги:– Відтепер тобі відкриті В науку дороги. Недаремно ти карався І місив болото.Що записане у теці –Це багатство, злото!Ми журилися, що все те Пропаде, загине.Тобі слава і безсмертя,Всі учені чини! Набундючився Корнелій, Грає собі пана:Я ручаюсь, завтра стану Праворуч Степана!І візьму собі до пари

В сурівському танку Доктора і цімборика Робчука Іванка.

Ой ковала зозулечка І зігнула лапку.Так і сталось, побратими, Тому ставлю крапку.

Гумористична книга Ми -хайла трайсти має назву

«чесні жо ни»

Яка буча, яка буча,Та ще б’ють у дзвони.То листа складають Трайсті У Верхнянці жони:

– Бог побив би тебе, Міха’,Як ти нас знеславив.Написав про двох верхнянок, А десять прогавив!

Гейби ми не варті любків,Бо іще зелені?Нас не гія показати В театрі на сцені?

Подивись, які грудасті,Ноги в нас – як дуби.Кобилячі в нас задниці,В роті гострі зуби.

Лиш Юлину й Василину Ти вивів у люди.Як про нас ти не напишеш –Лихо тобі буде!

Михайлові тРаЙСтІ авторудебютної збірки віршів

«Симфонія шовкових трав»

Шукав талант, поживи для натхнення,

Симфонії серед шовкових трав,Та як ужинок він приніс додому, Від дива остовпів, бо маху дав:То була зрада правої руки,У трайсту та напхала Лиш терня й будяки.Та випивши чарчину, докмітив

що і як:Один поет у Роні – Михайло

Небиляк!

Михайло тРаЙСта пишевірші, оповідання, гуморес-

ки, роман

Хтось мені подарував Голубую айстру.Я понюхав і поклав У писану трайсту.

І про трайсту я забув –Висіла на клинку.За той час де я не був? В корчмі був, на ринку...

Як в столицю вирушав, Пригадав ту чічку,Бо я дуже закохавсь В сусідку Марічку.

Подарую чічку їй,Скажу – сокотися!Вдень, вночі і на зорі На неї дивися!

Руку в трайсту, бо хто зна, Може, геть зів’яла?Аж дивлюся – айстра та Паперова стала!

Там, де були пелюстки –Повір ня, неборе!Густо списані листки –Твори, твори, твори!

Купа віршів – гори рим, Нові гуморески,А вінець над всім отим Ще й роман бурлескний!

Лиш шедеври – то не сміх, Від руки всі майстра. Написати хто б так міг–Торба я, чи Трайста?

Книжка Михайла тРаЙ СтИ– «Не вір очам своїм», яку«допоміг» йому написати

вуйко Феріщак, розповівшипро свої смішні пригоди.

Що писати, звідки й як – Скате вуйко Феріщак.

Як не можу змалювати Гумору палітру,Ставлю вуйкові на стіл Слив'янки пулітру.

Співчуває вуйко щиро:– Що тобі, неборе?Не дай, Боже, ти заслаб,Інше маєш горе?

– Лише вам признамся, вуйку: Людям на потіху Я хотів би написати Книжку повну сміху.

– То пиши і не барись, Любий мій неборе, Сміхованок я розкажу Тобі ціле море.

Та, неборе, уважай, В ньому не втопися. Ти за мною позирай Та слідом держися.

Бо я, вуйко Феріщак,На одне лиш годен: Куди ступлю – попадаю У смішні пригоди.

юрію ПаВлІШеВІ, котрийможе писати вірші будь-

коли і будь-де, але обов’яз-ково з музами.

Киш, киш, киш!я Павліш, а не Павлиш!

(У деяких українських виданняхПавліша називають Павлишем)

Муз збирає Юра зграї,Як чабан овець до стаї.І читає музам вірші –Одні кращі, інші гірші.

Як захрипне, вип’є дицю,А музи води з криниці.А лисичка через ярНесе Юрі каламар.

Повний, повний антраментуДля натхненного моменту. Може статись він на мості, Чи в буфеті на помості.

Бо сонети і ронделі,І пантуми, акварелі Розпирають Юрі груди –Рвуться, рвуться всі на люди!

Але тут нахабні музи Юру вже беруть на глузи:– Ти вже випив п’яту дицю,А ми ту ж саму водицю?

Юра музам дав по диці –Сам подався до криниці.Як відро у воду впало,Юра зойкнув – все пропало!

Поет юрій Павліш «блажен-ствує» як пенсіонер

Вдень пан Юрій вудить рибу,Вночі лічить гроші:Стане місяць на горівку,Та не й на холошні.Та не журиться пан Юрій,Жде він листоношу:Ачей, славні побратими Склали мудрі плани І вже завтра телеграму Битимуть в Поляни,Аби Юрій на Пегасі Перелетів гори, Бо друкують в Бухаресті Усі його твори.

Пародії

13Ukraînsykãc VISNÃK

точка зору моїх приятелів

чоМУ, МИКоло?Дзвонять мені багато приятелів, коли прочи-

тають сурівські газети і журнали, і запитують:чому ти не маєш опублікованих матеріалів упослідний час?

Кожного разу дають приклади кореспонден-тів, які той самий матеріал подають до «Curierulucrainean», але і до «Українського вісника», чидо «Вільного слова». Кажуть вони, що це неморально.

Правда, одні кажуть нібито багато читачів не

знають української мови /а тут є і такі, що закін-чили українські відділення чи то у Сучаві, Сереті,або у Сігеті, які мені кажуть: «Ми дуже тяжко«дискуркуємося» читати українські газети!»/.

Будуть і такі читачі, які скажуть, що ті корес-понденти /до революції, навіть не знали, щовиходив «Новий вік», та що в одних книгарняхзнаходилися українські книги, які видавалися у«Критеріоні», які мали у руках хоч би один при-мірник надзвичайного альманаху «Обрії»/, якінадсилають той самий матеріал двомовно,хочуть щоб усі могли їх читати.

Панове, скажу вам, що є така штука, яка«інтернет»!

Мені дзвонять бувші члени гуртка «Енігма» /іне тільки вони/, які шукають видання по інтерне-ту і використовують «ґуґл транслийшин», так щознають, що там написано.

Нагадав, що йдеться про учнів румунськогосела Пергівці Сучавського повіту. Пане Михай -люк, ви колись друкували мої матеріали про ниху «Новому віку».

Я був приємно вражений, коли бувший ученьКонстантин Калінеску, член гуртка «Енігма»,подзвонив мені із Парижа і сказав, що читаєсурівські видання!

Нагадую, що я висилаю сурівські виданнятаким читачам: Николаю Сучу – Ґерла, повітКлуж, Іоану Данілу – Бакеу, Дану Ґежу, ЙонуАндреїце, Гео Чолкану – Бухарест, Юліяну

Патка – Клуж-Напока, Николаю Драгошу – Ґло-ґова, повіт Ґорж.

Якщо би я посилав після революції ті саміматеріали до двох-трьох видань то я став биякимось там «бароном» або навіть «куркулем»чи «буржуєм». Але мене совість «загризла».

Я висилаю цей матеріал саме вам, бо іншаредакція може б не його не опублікувала.

Висилаю і дві фотографії, це гурток «Енігма»- Пергівці, та гурток «Албіна» – Тодирешти. Проних ви друкували дописи, які я вам висилав у1975-1978 рр. Вони були дуже раді, коли я їмприносив десятки примірників «Нового віку»!

Микола КУРИлюКФото автора

НаШа МалаНКа чеСНа одеНКа

Наша Маланка чесна оденка На Сереті на чистім бріду Вийшла ноги мити,Тонкий фартух намочила. Повій, вітре, дорогою За Маланков молодою,Повій, вітре, на заруча, Вісуши фартух, як унуча. Наша Маланка качура пасла, Поки ясна зоря згасла,Поки уна йго напоїла,Сім пар чобіт розносила, Поки уна йго та й загнала, Сім пар черевик розтоптала.

Записано 8.11.1968 року в селі РогожештиБотошанського повіту від Минодори Васіле

Сорохан, 65 років.

оЙ У цІМ дВоРІ дВеРІ УтВоРеНІ

ВІНчУЄМо, чеСНІ Г’аЗдИ,

Вінчуємо, чесні г’азди,Сісі сятка іскунчити Та й вас, г’аздо, іскорнити,Та й вас, г’аздо, іскорнити. Устань, г’аздо, пробудися Та й на склянку подивися,Ци буде чим поклонити,

За колядку заплатити,Бо ми гроші не беремо, Лишень склянку спорожнемо, Бо ми сесе заслужили,Шо смо вас розвеселили.А ви, тето, просіт дівку,Най нам нарве розмарінку, Розмарінку зеленого, Мушкатлику черленого.А ви, уйку, тягніт чіжмиТа пуйдємо до сусіди.А за нашу колядочку Паруйте горівки бочку.Горівочки гарячоїТай не дуже медяної.Ми не прийшли істи, пити,Лишень склянку спорожнити,Бо ми гроші не беремо,Лишень склянку спорожнимо,Бо ми сесе заслужили,Шо смо вас розвеселили.Вінчуємо вам,

Би-сте прожили мирно З усьов саранчов У мирі та щасті,На многая і благая літа!

Записано 1968 року в селі КречунештиМарамуреського повіту від Дмитра Caca,

39 років.

щедРИЙ ВечІР, доБРИЙ ВечІР

Щедрий вечір, добрий вечір!Ци дома, дома цей пан г’осподарь?З хати нам кажут, шо нема дома,А ми знаємо, шо є він дома:Сидит собі поконец стола,На нім шуба шубертова,На тій шубі калиточка,А в калитці сто корони,Сто корони, сто золотих,А нам, хлопці, по короні.

Записано 8.1.1968 року в селі РогожештіБотошанського повіту, від Минодори Васіл

Сорохан, 70 рокі

СІЙте, СІЙте На НоВе лІто!

Сійте, сійте на нове літо!Зароди, Боже, жито-пшеницю І всякою пашницю.В полі ядром,А в дворі добром.В полі копами,На гумні стогами,В кліті коровами,В печі пирогами,А на столі хлібами.А ви, пане, знайте,По п’ятачку дайте!

Записано 1968 року в селі Кілія BекеТульчанського повіту.

Щедрівки і колядки

Ой у цім дворіДвері утворені,

Приспів:

Ой дай, Боже!Двері утворені,Стів застелений,А на тім столі У ряді колачі;На тих колачах Два-три кубочкі. Перший кубочок – Солодкий медок, Другий кубочок –

Зелене вино,Третий кубочок –Кудряве пиво. Солодкий медок На світий вечір, Зелене вино На світе Різдво, Кудряве пиво На світе Зборо.Ми прийшли до вас Відознавати,Ци ви приймаєте По стародавному Ці сеє та наші Ба й різдв’єнії.

Записано в селі Рогожешти Ботошанськогоповіту.

(Пpoдoвження з 7 cтop.)

14 Ukraînsykãc VISNÃK

а

леся ХРаПлИВа

Різдвяна казкаА коли народився Ісусик маленький в

колибі, то була морозна ніч над усієюВерховиною. Ялиці стояли в білих шатахнепорушно, немов зачаровані, а на стежкахвиблискував сніг холодним кришталем.

I лежало Дитятко Боже на сіні, вкрите квіт-частою хусткою Марії, і дрижало з холоду. Втузі хилилася над Ним Мати Свята...

Засіяла зоря ясна над полонинами, і зле-тіли два янголи шестикрилі з неба, щоб сто-рожити Дитятко.

А сніг світив дорогими перлами під синя-вим промінням зір.

І прийшли три царі-мудреці. ПобачилиПравду безмежну і вічну, що у славі, поміжянголами могутніми, явилася людям. І низькосхилили вони свої вінчані голови і склали вдарі найдорожче, що мали у царстві своєму:золото мерехтливе, пахощі чарівні і дорогітканини, тонкі, мов павутинка, мудрими взо-рами розмальовані ...

Поклонились і повернулись у свої царст-ва. А глибокий сніг хрупотів під їх золотокова-ними сап'янцями.

Прикрила Марія Дитятко дорогими ткани-нами і поклала перед ним дари безцінні. Тане загріли тонкі, мов павутиння, серпанкизмерзлої дитини. А холодне золото студило

малесенькі ручки. Мороз же ставав щоразлютіший...

І прийшли три пастушки-гуцулики. Поба -чили Царя могутнього і Силу непоборну вусій її величі поміж янголами шестикрилими.І з жахом припали на коліна перед порогомколиби і не могли промовити ні слова.Дрижачими руками поклали перед собою, щомали найкраще: свої ягнятка.

І, повні покори, відійшли вони домів. Снігскрипів під їх постолами, коли відходили.

Кликала Марія ягняток, щоб полягали біляДитятка та загріли Його своїм віддихом. Алеягнятка – налякані, самі змерзлі – збилися вгромадку біля порога і жалібно блеяли.

У глибокій тузі похилилася Мати Святанад Дитятком. А в Нього дрібні слізонькикотилися з очей і перлинами замерзали напосинілому від холоду личку.

Аж прийшло мале дівчатко. Побачиловоно Дитя, що плакало від холоду, і зажуренуМатір Його. І не злякалося грізних янголівшестикрилих, що сторожили входу до коли-би.

Мерщій назбирало гіллячок, що лежаликругом, а одну з них приложило до свогосерця. І ясним полум'ям запалала гіллячка.Запалило дівчатко тією гіллячкою огник напорозі колиби. Ясні промінчики замиготіли посірих стінах. І вмить стало тепло й радіснокругом. Усміхнулося Дитятко і простягнуломаленькі ручки до золотих іскор, що снопамивисипалися з огника. Зраділи ягнята і почалирадісно помекувати. А на суворих лицях

янголів розцвіла незбагненна усмішка...Опав серпанок туги з лиця Марії. По клала

Вона свої білі долоні на русяві коси дівчатка іспитала:

– Хто ти, дитино?– Я – українська пластунка, – відповіло

відважно дівча, глядачи просто в ласкаві очіМарії.

Ніжно пестила рука Пречистої русявуголівку, і в задумі промовила Вона:

– Ти жаром серця свого Дитя Боже відхолодної смерти врятувала. Нехай той жарбуде твоїм благословенням! Нехай гріє тебе ідрузів твоїх у ніч холодну і безпросвітну.Нехай веде вас до Землі Обіцяної, не гаснучині на хвилину.

І пішло дівча у світ. Ясним промінням сві-тило в темряві її серденько. А на шлях про-воджали її ласкаві очі Марії...

дитячi стОрінки

10 білих ведмедів сховалися у цій картинці ЗагадкиЗелену сукню маю,Ніколи не міняю,один – єдиний раз на рікїї я прикрашаю.

Вітер хай не шаленіє, Хай хурделиця не віє. Не злякались їх погроз! З нами разом – …

З неба падають сніжинки, люди всі несуть ялинки. Рік старий кудись утік – так приходить…

ой, зима все посріблила, Світ весь ковдрою накрила. З неба вже летять пушинки, Всім відомо – це…

Росте вона зимоюдонизу головоютоненькою,Прозорою,Біло-голубою.

(ялинка)

(дід Мороз)

(Новий Рік)

(Сніжинки)

(Бурулька)

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi стОрінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНДPoЮ

ПРО ДРУжБУПритча

По довгій, кам’янистій, виснажливійдорозі йшла людина з собакою. Йшла вонасобі йшла, втомилася, собака теж уто-мився. Раптом перед ними – оазис! Пре -красні ворота, за огорожею – музика,квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочи-нок.

– Що це таке? – запитав мандрівник увартового.

– Це рай, ти вже вмер, і тепер можешввійти і відпочити по–справжньому.

– А є там вода?– Скільки завгодно: чисті фонтани,

прохолодні басейни...

– А поїсти дадуть?– Усе, що захочеш.– Але зі мною – собака.– Шкодую, але з собаками не можна.

Його доведеться залишити тут. Ман -дрівник засмутився, бо дуже був спраглийдо води, та оскільки був не сам, вирішив

йти далі. Через якийсь час дорога приве-ла його на ферму. Біля воріт теж сидіввартовий.

– Я хочу пити – попросив мандрівник.– Заходи, у дворі є колодязь.– А мій собака?– Біля колодязя побачиш поїлку. – А поїсти?– Можу почастувати тебе вечерею. – А собаці?– Знайдеться кісточка.– А що це за місце?– Це рай.– Як так? Сторож біля палацу непода-

лік сказав мені, що рай – там.– Бреше він. Там пекло.– Як же ви, у раю, це терпите?– Це нам дуже корисно. До раю дохо-

дять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.

Нaдiя ГУМеНюК

СВятВечІР

На столі — свята вечеря. Вся родина — за столом. Відчиняє ангел двері Позолоченим крилом.

Благу вість нам сповіщає Про народження Христа. В хаті свято розцвітає, Гріє душу доброта.

Пахне сіном і кутею. Сяє зірка. Сніг скрипить. І колядка над землею З білим ангелом летить.

Сepгiй ГоРдІЄНКо

СВято РадІСНе РІЗдВа

Свято радісне Різдва дзвони сповіщають.

Свято радісне Різдва ангели співають.

Свято радісне Різдва – Зірочка яскрава.

Свято радісне Різдва – Слава йому, слава!

Свято радісне Різдва – Золото мережив.

Свято радісне Різдва – щастя без обмежень.

Свято радісне Різдва – В іграшках ялинка. Свято радісне Різдва – На гілках сніжинки.

Свято радісне Різдва – Скрізь пісні лунають.

Свято радісне Різдва На Землі стрічають!

Ніна КУФКо

РІЗдВо ХРИСтоВе

Різдво Христове – свято в домі,чудові страви на столі,Зібрались друзі і знайоміВ сімейному колі у теплі.

ялиночка, красуня пишна,Гойдає на своїх гілкахКазкові іграшки розкішні:там півник, рибка, заєць, птах.

Неначе дощик, нитки в’ються,У світлі виграють сріблом…а в кульках весело сміютьсяУсі, хто з нами за столом.

Хай хмара віє снігом рясно,Зима в гілках плете шитво…Нам в домі затишно й прекрасно, -Ми всі святкуємо Різдво!

* * *У Вифлеємі –В стайні на сіні –Христос родивсяВсім на спасіння!люди, радійте,Христа вітайте,Божому сину

Славу віддайте!Слава на небіБогу Святому,На землі спокійРоду людському!

Іван ФРаНКо

ЗИМа. РІЗдВо

Ми ялинку прикрашали,З кухні пахли пироги.Свічечки на гілки сталиаж до зіроньки з фольги!

Сніг пушинками кружляє,Біле міряє шитво.Раз на рік таке буває:Свято! Сніг! Зима! Різдво.

Все небо вкрите зірочками і одна з них – твоя.

З Різдвом Христовим я вітаю, бажаю миру і добра!

Здоров’я всій вашій родині, нехай Господь вас береже.

І білий янгол цілу скриню любові й щастя принесе!

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХаЙло МИХаЙлюК

Редактор – тереза ШеНдРоюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724

Друкарня RCR PRINT, Бухарест, РумуніяISSN 1223-1614

Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

ТЕЛЕПАТМи з ним зустрічалися щоранку, Cпочатку я

не звернув уваги на нього, а він на мене. Потімдeдалі частіше він став повертати голову у мійбік, а я – в його.

Якось я побачив, що він дуже пильно обма-цує мене очима.

«Ах ти гад! – подумав я. – Xoчeш нa мeнiзapoбити дiтям нa мoлoкo?»

Він порівнявся зі мною. Примружив очі.Майже прошипів:

– Гад! Заробляєш дітям на молоко?..Я витріщився і роззявив рота. Ще б пак!

Уперше в житті побачив телепата.

«ПалIГлот»Цікаво-таки життя побудоване. Росте поруч з

тобою отакий собі босоп'ятий халамидник, якГрицько Сало, разом хрущів у травневі надве-чір'я картузами збиваєте, разом по чужих сад-ках шастаєте. I ти не здогадуєшся, який у голо-ву того Гриця Сала потенціальний заряд приро-да заклала.

Не бачив я Гриця Сала по закінченні школикілька років. А то йду вулицею райцентру –Гриць чалапкає.

– Здоров! – кажу. – Ти що, з неба звалився?– Нє-є, – каже гордовито Гриць. – Я з учілі-

ща. Язикі разниє іностранниє зучав. На палігло-та учусь...

– Молодець! – плещу його по сухоребромуторсу. – Отже, скоро Грицько Сало виповзе насвітову арену.

– Понімаєш, – кривився Гриць. – Моя хвамі-лія січас не Сало, і не Гриць я. Я січас Жорж...Саловйов...

Я вибачився і спитав делікатно:– Ти мені пробач, я у цих ділах не дуже пет-

раю. А ось свою рідну мову ти забув чи, може,вмисне тренуєшся на іншій?

– Панімаєш, тєбє етого не понять. Чєло -вєчєская башка очень інтіресно устроєна. Тамєсть уроді би такіє коробочки. Прінцип дєйствіяетіх коробочок такий: єслі один язик туда вла-зить, то другой об'язатєльно вилазить. Вроді биодин другого вишибає. А от у паліглотів наобо-рот: сначала вишибає, а потом вшибає... Так оту мене вже вишибнуло.. Тепер буде вшибать...

Після цього я Гриця більше не зустрічав.«Вшибнуло» йому чи ні – не знаю. А от, що«вишибнуло». то сам бачив.

«я БРеШУ чеСНо»Навколо його імені літали легенди, як хрущі

у травні навколо розквітлої вишні. Ще не всти-гав ілюзіоніст Степан Сапка з'являтися насцені, як зал уже гудів розбурханим вуликом.Всі знали, що це неабиякий талант, і всі передцим талантом схиляли голови.

Я бачив Степана Сапку у ту хвилину, колиперед його талантом схилили голови навіть ті,які схиляються хіба шо перед «вищестоящи-ми».

Степан Сагіка стояв на сцені бадьорий, усмі-хнений і пояснював публіці секрети свогомистецтва:

– Без ілюзії людина жити не може. Ілюзія –це відпочинок від дійсності...

Потім потряс рукавом, і з цього рукава поко-тилися справжні курячі яєчка.

Присутні знали, що все це тільки ілюзія, алевсі в шаленому екстазі гупали долонями ікричали: «Браво! Біс!»,

Коли біля Степана Сапки утворилася гораілюзійних яєчок, а в подяку за його неповторнемистецтво – гора квітів, він підняв руку і сказав:

– Я не обіцяю вас годувати оцими яєчками,бо все це тільки ілюзія... Я брешу чесно...

Він махнув рукою. I на сцені стало пусто.А зал гудів від захоплення. Зал скандував:

«Браво! Біс!».Та ілюзіоністи на «біс» своїх номерів не

повторюють...Євген дУдаР

JJ Куток гумориста JJ Куток гумориста JJ Куток гумориста

***На званому обіді Бернард Шоу сидів поряд з

дружиною багатого текстильного фабриканта.– Ласкавий містер Шоу,– звернулася дама з

чарівною усмішкою до великого письменника,-чи не знаєте ви вірного засобу від повноти?

Шоу уважно подивився на сусідку і з награ-ною серйозністю, задумливо погладжуючибороду, вимовив:

– Я знаю один засіб, але ніяк не можу прига-дати, як перекласти вам це слово, адже "праця"– для вас слово іноземне.

***Кажуть, що Жан Пеплеве був найнеуважні-

шим ученим у світі. Одного разу він пішов запокупками, приклеївши до дверей записку: "ПанПенлеве вийшов".

По годині він повернувся. Побачивши запис-ку, прочитав її і пробурмотів:

– Що ж, доведеться зайти пізніше.І вийшов на вулицю.

***Письменники О. М. Островський та О. Ф.

Писемський приїхали до Парижа, їх мав зустрі-ти на вокзалі Д. В. Григорович, але запізнився.

– Олександре Миколайовичу, наймайте віз-ника, – сказав Писемський. – Не ночувати ж намна вокзалі.

Островський, тримаючи в руках чемодани,похитав головою:

– Ах, який же ти, Олексію Феофілактовичу,недогадливий!

– Чому?– Ну як же я можу порозумітися з візником

по-французьки, коли в мене обидві руки зайнятічемоданами?

***Відомий у місті професор засидівся у знайо-

мих. Почався дощ, і йому запропонували лиши-тися ночувати. Незабаром господар зайшов догостя в кімнату, але його там не було. Черезгодину подзвонили. Увійшов наскрізь мокрийпрофесор.

– Де ви були? – запитав господар.– Я ходив додому за своєю піжамою. Не

можу без неї спати.

***Трістан Бернар опинився на балу між двома

дуже балакучими дамами.– Уявіть собі, – сказала одна з них, – ми ніко-

ли не можемо домовитися по телефону, томущо не розуміємо одна одну.

– А ви не пробували говорити в трубку почерзі? – запитав гуморист серйозно.